РОЗДІЛ 2
ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ ЯК БАГАТОАСПЕКТНЕ ЯВИЩЕ
2.1 Вітально-часовий аспект права людини на життя
Дослідження права людини на життя є дуже складною проблемою, яка імпліцує
розуміння сутності самого життя та комплексний аналіз всіх правових
можливостей, що утворюють зміст цього суб'єктивного права. Реальна
здійсненність будь-якого людського права величезною мірою визначається тим, в
якій мірі та як у юридичній практиці (в законодавстві та правозастосуванні) це
право обмежується. Тому визначення меж права на життя є нагальною потребою, тим
більше, що у вирішенні цієї проблеми у правовій науці немає одностайності.
Для ефективного та ґрунтовного дослідження чинників, що утворюють межі та зміст
права на життя, ми виокремили вітально-часовий, соціально-економічний та
кримінально-правовий аспекти права на життя, розуміючи відносний та
неостаточний характер запропонованого структурування.
В контексті розуміння природи права людини на життя найбільш складними
залишаються питання про його вітально-часовий аспект, тобто цілий комплекс
проблем щодо визначення моменту виникнення та припинення досліджуваного права.
Життя людини як біологічний процес обмежене у часі і у просторі. Ми живемо лише
один раз (зокрема, інше не доведено), і життя має свій початок і закінчення у
часі. Моментом закінчення людського життя сьогодні вважається остаточне
припинення функцій головного мозку [120, с.16]. Загальний висновок щодо часу
виникнення права на життя зводиться до того, що право на життя виникає у людини
з виникненням самого життя. Але немає єдиного розуміння щодо того, який момент
вважати таким початком: момент запліднення, момент народження або момент
відокремлення тіла дитини від тіла матері.
В теорії держави і права це питання самостійно не досліджувалося. Найбільшої
гостроти ця дискусійна проблема здобула у теорії кримінального права, де момент
початку життя людини пов'язаний з моментом виникнення кримінальної
правоздатності. У вітчизняній юридичній літературі щодо кримінально-правової
охорони людського життя були висловлені різні позиції:
– ще у дореволюційний період Н.С.Таганцев, досліджуючи злочини проти життя,
відзначав, що вірогідним доказом існування життя немовляти має бути визнано
дихання, але відсутність дихання не виключає можливості визнати дитину живою.
Таганцев підкреслював, що віднесення життєздатності до числа необхідних умов
вбивства безпідставно як з юридичної, так і з практичної точки зору, бо
вбивство – це позбавлення життя поза будь-якими обмовками відносно характеру та
якості цього життя [Цит. за 170, с.23].
– М.Д.Шаргородський вважав, що початком самостійного життя немовляти є поява
дихання, а замах на життя ненародженої дитини слід розглядати не як вбивство, а
саме як аборт. Проте Шаргородський визнавав, що якщо навмисне позбавлення
дитини життя відбулося під час пологів, інколи це можна кваліфікувати як
вбивство, коли частина тіла дитини вже знаходиться поза утробою матері
(наприклад розмозження голівки, що вже з'явилася) [249, с. 15].
– А.А.Піонтковський висловлював думку, що вбивством слід вважати не тільки
вбивство новонародженого після відокремлення від утроби матері та початку
самостійного життя дитини, але й вбивство, здійснене під час пологів, коли
дитина, що народжується, ще не почала самостійного позаутробного життя [116,
с.22].
– А.Н.Красіков вважає, що початковим моментом життя людини слід вважати момент,
коли констатується повне вигнання продукту запліднення з організму вагітної
жінки, тобто коли плід відокремився від організму породіллі за винятком
пуповини, яка ще не перерізана, та у плоду є дихання або серцебиття, пульсація
пуповини або довільні рухи мускулатури [Цит. за 170, с.25].
– Автори сучасного російського курсу кримінального права вважають, що “життя
людини, згідно до панівних уявлень, починається з моменту народження”. І далі –
“прийнято вважати початком життя людини момент початку фізіологічних пологів.
Життя дитини охороняється кримінальним законом вже у процесі народження”. Щодо
аборту даний курс відзначає, що, строго кажучи, плід в утробі теж живе. Тому
аборт можна розглядати як умертвіння плоду [117, с.94].
– О.М.Попов підкреслює, що сьогодні термін, який розмежовує аборт та штучні
пологи, встановлено у 22 тижні вагітності. Тому спричинення смерті живій
дитині, яка з'явилася у результаті природних (або штучних) передчасних пологів
при вагітності терміном більше 22 тижнів, має визнаватися вбивством [170,
с.30]. Попов відзначає, що “…місцезнаходження дитини в момент посягання на її
життя (в утробі матері або поза нею) при терміні вагітності більше 22 тижнів
значення не має. Мова йде про спричинення смерті живій людській істоті” [Там
само, с. 69]. З цього можна зробити висновок, що саме досягнення межі 22 тижні
вагітності Попов розглядає як точку відліку для виникнення права людини на
життя.
– На думку В.В.Сташиса та М.І.Бажанова, початковим моментом життя як
безпосереднього об’єкта вбивства слід вважати початок фізіологічних пологів.
Тому вказані автори вважають, що посягання на плід після початку пологового
процесу є замахом на життя людини, незважаючи на те, що дитина, яка
народжується, ще не почала самостійного життя і навіть не відокремилася від
утроби матері. «Посягання на плід, який відокремився від утроби матері в
результаті пологового процесу (незалежно від його життєздатності), тим більше є
посяганням на життя» (курсив мій – Р.О.) [215, с.7]. У той же час, Сташис та
Бажанов не розглядають як посягання на життя замах на людський плід до початку
пологового процесу, незалежно від віку плоду. Умертвіння ж дитини, яка
народила
- Київ+380960830922