РОЗДІЛ 2
ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І СИНКРЕТИЗМ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ
Стабільність єдності мови й мовлення підтримується функціонуванням типових
членів речення, моносемантичних, ядерних, для яких характерним є співвідношення
структурних і семантичних властивостей. З іншого боку, розвиток мислення
спричинює появу складних, синкретичних, компонентів, які спроможні виражати
нові значення та їхні відтінки, що є основною причиною розвитку мови й
мовлення.
Семантика синкретичних членів речення складна й багатопланова. Називаючи явища
дійсності, члени речення у своїх синтаксичних зв’язках і відношеннях відбивають
різноманітні зв’язки та відношення між явищами дійсності. Лексичне наповнення
членів речення складається з двох частин: значення самого члена речення та
значення відношень між членами речення. У конкретній реченнєвій структурі в
семантиці синкретичних членів речення поєднуються мовна й мовленнєва семантики,
загальне й часткове (індивідуальне), що включають конкретну інформацію.
Досягнення сучасного синтаксису, а також семасіології дають можливість
по-іншому розглядати співвідношення лексики та синтаксису, а саме – в плані
реалізації абстрактних граматичних зразків у мові та участі лексики у
формуванні семантичної структури речення. У складній семантиці членів речення
багатоаспектність доповнюється ієрархією її компонентів, які відбивають різні
рівні абстракції. Найбільш абстрактними є логічні компоненти, найменш
абстрактними – лексичні значення слів, що заповнюють позиції членів речення.
Категорійні значення членів речення формуються в проміжній зоні між логічними
та лексичними значеннями слів і характеризуються наявністю семантики із різним
ступенем узагальнення. Так, у загальному обставинному значенні виділяються
значення обставин місця, часу, причини і т. ін., у яких у свою чергу
виокремлюються певні різновиди. Чим нижчим є рівень конкретизації, тим більшим
є ступінь зв’язку з лексикою. Тому складний комплекс зазначених структурних і
семантичних ознак утворює той набір властивостей, який є характерним для
синкретичних членів речення.
Специфіка членів речення виявляється у зв’язках і відношеннях один з одним, а
часто й визначається ними, в силу чого не можна робити будь-яких висновків про
окремий елемент синтаксичної системи, „не беручи до уваги всіх його зв’язків і
відношень з іншими елементами мови. В іншому випадку це може призвести до
висновків, що не враховують усіх його можливостей і зв’язків слів” [153, с.
74].
Зв’язки елементів синтаксичних одиниць виражають смислові відношення, в яких
відбиваються відношення між предметами та явищами дійсності. Зв’язки між
членами речення оформлюються за допомогою певних засобів. Саме ці оформлені
зв’язки та відношення й отримали назву синтаксичних. „Зв’язок слів – це
поєднання слів, яке виражає за допомогою певних засобів смислове відношення між
цими словами” [243, с. 6].
2.1. Взаємозалежність синкретичної семантики членів речення і типів
синтаксичного зв’язку
Аналіз речень із синкретичними членами речення свідчить про те, що не завжди
смислові відношення між членами речення мають однозначне формальне вираження. У
таких випадках смислові відношення виокремлюються зі співвідношення семантики
членів речення. Наявність синкретичної семантики членів речення відбивається й
на особливостях синтаксичних зв’язків, причому таке співвідношення має
взаємозалежний характер. Пошуки типових засобів вираження смислових зв’язків,
їхніх формальних репрезентантів є однією з нерозв’язаних проблем граматичного
ладу мови. Загальновизнаним є поділ другорядних членів речення за кількістю
зв’язків та можливістю їхньої диференціації: 1) члени речення з одним зв’язком
(залежністю); 2) члени речення з подвійним зв’язком (залежністю); 3) члени
речення з недиференційованим зв’язком (залежністю) [94].
У сучасній синтаксичній науці звертають увагу переважно на два типи
синтаксичних зв’язків (сурядний та підрядний), що спрямовані на відображення
зв’язків між словами, в силу чого вони „корелюють із семантико-синтаксичними
відношеннями між компонентами синтаксичних одиниць, формально їх виявляють”
[49, с. 17].
З-поміж усього загалу синтаксичних зв’язків слід розрізняти такі: 1)
реченнєвотвірні, 2) реченнєвомодифікаційні, 3) словосполученнєвотвірні [49, с.
19]. Безперечно, у своїх виявах вони перетинаються, що мотивується кількома
чинниками. Слід враховувати наявність міжрівневих зв’язків і взаємопереходів та
напрями дериваційних стосунків, особливості витворення вторинних синтаксем, що
в реченнєвій структурі переважно посідають слабку ланку підрядного зв’язку і
знаходять вияв у детермінантній формі, пор.: При батькові син добре вчить уроки
< Коли батько вдома, син добре вчить уроки; За правління давніх фараонів
піраміда Хеопса була на десять-одинадцять метрів вища < Коли правили давні
фараони, піраміда Хеопса була на десять-одинадцять метрів вища.
До реченнєвотвірних зв’язків належать: 1) предикативний, 2) підрядний
прислівний, 3) підрядний детермінантний, 4) сурядний.
Реченнєвотвірні вияви синтаксичних зв’язків слід відмежовувати від їхніх
реченнєвомодифікаційних потенціалів та інших різновидів реченнєвомодифікаційних
синтаксичних зв’язків. Слід враховувати нерівнорядність семантично елементарних
і семантично неелементарних речень. У семантично елементарному простому реченні
може реалізуватися тільки: 1) предикативний, 2) валентно зумовлений прислівний
підрядний зв’язок, основною формою якого є керування у трьох різновидах:
сильне, напівсильне, слабке.
Речення, ускладнене наявністю інших типів синтаксичного зв’язку, крім
реченнєвотвірних, слід кваліфікув
- Київ+380960830922