РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА МЕТОДИКА З РОЗВИТКУ СИЛОВИХ ЯКОСТЕЙ І ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ'Я ГЛУХИХ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
2.1. Фізіологічна характеристика розвитку силових здібностей
Силова підготовленість - одна з найважливіших сторін спеціальної спортивної працездатності, оскільки підвищення спортивних результатів обумовлене не тільки зростанням продуктивності вегетативних систем, але й підвищенням потужності м'язового скорочення. Високий рівень силової підготовленості позитивно впливає на процеси адаптації до високих функціональних навантажень, на тривалість утримання спортивної форми і забезпечує високі темпи приросту спортивного результату [69,97].
Сила - це здатність людини переборювати зовнішні протидії чи протидіяти їм за рахунок м'язових зусиль [198]. Поняття сили інколи пов'язують зі здатністю проявляти м'язові зусилля визначеної величини. Фізіологи під силою м'язів розуміють їх здатність до максимального напруження. Силу виражають через фізичні величини: F=m x a, де F - сила, кг; m - маса, кг; a - прискорення, м/с.
Найбільші значення сили належать людині у віці 20-30 років. Після досягнення цього віку показники відносної сили (на 1 кг маси тіла) знижуються. Під силою мають на увазі здатність людини долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок напруги власних м'язів. Спортсмен проявляє силу взаємодіючи з опорою, із спортивним снарядом, суперником або іншим зовнішнім об'єктом. Величина зусилля, що проявляється, значною мірою визначає робочий ефект і результат руху. Сила тяги м'язів викликає переміщення ланок тіла і переміщення самого спортсмена в просторі. Прояви сили надзвичайно різноманітні, тому в спеціальній літературі набув поширення термін "силові здібності", об'єднуючий всі види прояву сили [9,19,176].
До видів силових здібностей належать: власне силові здібності, що характеризуються максимальною статичною силою, яку в змозі розвинути людина; вибухова сила або здатність проявляти максимальні зусилля в якомога менший час; швидкісно-силові здібності, що визначаються як здатність виконувати динамічну короткочасну роботу тривалістю до 30 с проти значного опору з високою швидкістю м'язового скорочення на фоні алактатного енергозабезпечення; силова витривалість або силовий компонент спеціальної витривалості, визначається як здатність організму протистояти втомі при роботі субмаксимальної потужності тривалістю до 3-4 хв., виконуваної переважно за рахунок анаеробно-гліколітичного енергозабезпечення (у спортивному плаванні результат і на довших дистанціях, час яких складає від 4 до 17 хв., також залежать від сили, що проявляється в робочих рухах); динамічна сила, що характеризується часом виконання обтяженого руху, величиною і формою імпульсу сили.
Окремі види силових здібностей переважно слабо взаємозв'язані. Це вимагає використовування різних засобів, методів і тренувальних режимів для розвитку окремих силових здібностей. Ступінь утилізації силових здібностей у вправі змагання визначає вміст і специфіку силової підготовки в кожному конкретному виді спорту.
Силові здібності досить швидко зростають у процесі цілеспрямованого тренування. Саме цим пояснюється підвищений інтерес тренерів і спортсменів до силової підготовки. Мета силової підготовки - підвищення рівня розвитку силових здібностей, вдосконалення функціонального забезпечення динамічної силової роботи, реалізація силових здібностей. Результат спеціалізованої багаторічної фізичної, зокрема силової підготовки - формування специфічного морфотипу спортсмена певної спеціалізації з відповідною м'язовою топографією.
Рівень прояву силових здібностей визначається рядом медико-біологічних, психологічних і біомеханічних чинників. До медико-біологічних чинників належать скорочувальні здібності робочих м'язів; характер іннервації м'язових волокон, синхронність роботи мотонейронів і число мотонейронів, що рекрутуються в роботу одночасно; рівень секреції таких гормонів, як адреналін, норадреналін, соматотропін, гормони статевих залоз; потужність, місткість і ефективність метаболічних процесів при виконанні динамічної силової роботи.
Скорочувальні здібності м'язів, разом з анатомічною будовою м'язів і їхнім фізіологічним поперечником, визначаються композицією м'язових волокон, тобто співвідношенням різних типів м'язових волокон усередині м'язів. М'язи людини складаються з м'язових волокон 4 типів, які розрізняються між собою характером іннервації, порогом збудження, швидкістю скорочення і енергетикою м'язового скорочення. Згідно з сучасними науковими уявленнями, заснованими на біопсичних дослідженнях м'язів, м'язові волокна за швидкістю скорочення і характером енергетичного забезпечення скорочень поділятюся на повільні оксидантні (ПО), швидкі оксидантно-гліколітичні (ШОГ), швидкі гліколітичні (ШГ) і перехідні [21,60,84,99].
ПО м'язові волокна іннервіруются повільними мотонейронами (з низькою швидкістю проведення збудження по аксону), з якими утворюють повільні рухові одиниці. Вони працюють переважно за рахунок біологічного окислення жирів і вуглеводів, містять велику кількість мітохондрій і розвинену капілярну мережу. Повільні рухові одиниці низькопорогові - вони включаються в роботу при зовнішньому опорі до 50-60% від максимальної сили і є стійкими до стомлення в процесі тривалої динамічної роботи. Процентний вміст в м'язах ШО волокон значною мірою визначає здатність виконувати тривалу роботу помірної інтенсивності.
ШГ і ШОГ м'язові волокна іннервіруються швидкими (з високою швидкістю проведення збудження по аксону) і в сукупності з ними утворюють швидкі рухові одиниці. Швидкі рухові одиниці є високопороговими - вони включаються в роботу при високому зовнішньому опорі (80-95% від максимальної сили), або при динамічній роботі, що вимагає максимальної швидкості м'язового скорочення і максимального темпу рухів при великому або субмаксимальному обтяженні (темп 80-100% від максимально можливого при опорі 70-90% від максималь