РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Загальна характеристика контингентів, які обстежено, і методи клінічних досліджень
Для вирішення поставлених задач було проведено клініко-лабораторне обстеження 168 хворих на лейоміому матки. Хворі були розділені на групи відповідно до форми захворювання. І групу склали 70 жінок з лейоміомою матки великих розмірів (більше 10 тижнів), яким було проведено оперативне лікування в гінекологічному відділенні міської клінічної лікарні №3. З них 45 (64,3%) пацієнток перенесли надпіхвову ампутацію матки і 20 (28,6%) екстирпацію матки трансабдомінальним доступом. IІ групу дослідження склали 98 хворих з розмірами матки до 10 тижнів, яким було проведено консервативне лікування. З дослідження були виключені пацієнтки з супутніми автоімунними захворюваннями і ендокринопатіями. IІІ групу склали 30 гінекологічно здорових жінок відповідного віку без порушень репродуктивної функції.
Дослідження проводилося в 2 етапи. На першому етапі провели клініко-лабораторне обстеження і вивчення секреції цитокінів на локальному (в перитонеальній рідині і маточній артерії) і системному (периферична венозна кров) рівнях в 70 жінок з пухлиною матки більше 10 тижнів, що піддалися оперативному лікуванню (І група). З метою контролю дослідження були визначені концентрації цитокінів в зразках перитонеальної рідини і маткової артерії, отриманої в 10 жінок (група оперативного контролю) відповідного віку при проведенні трансвагінальної гістеректомії без придатків з приводу повного випадання матки і опущення стінок піхви. Крім того, був проведений кореляційний аналіз взаємозв'язків між продукцією цитокінів на локальному і системному рівнях і їх взаємозв'язок із клінічними особливостями пухлини (розміри матки, локалізація вузлів, їх число і величина) серед цієї групи пацієнтів.
На другому етапі після клініко-лабораторного обстеження проводилося розроблене нами і патогенетично обґрунтоване консервативне лікування 98 пацієнток з лейоміомою матки, що склали другу клінічну групу. В цій групі в репродуктивному віці (до 45 років) було 52% пацієнток, в пременопаузальному - 48%. Методом рандомізації всі пацієнтки II групи залежно від варіанту проведеної консервативної терапії розділені на основну групу і групу порівняння (табл.2.1.1), які були зіставлені за віком, клінічним особливостям перебігу захворювання, варіантам пухлини. В групах, що піддалися консервативному лікуванню, величина міоматозної пухлини не перевищувала розміри матки при 10-тижневому терміні вагітності з різною локалізацією міоматозних вузлів.
Таблиця 2.1.1
Розподіл обстежених за групами
ОзнакаГрупаУмовне
позначенняКількість пацієнтокМіома більше 10 тиж.
(I клінічна)оперативнаI70Міома до 10 тиж.
(II клінічна)гестаген+лаферобіон
(основна) ГЛ52гестагени (порівняння)Г46Здорові
(III група) контрольна К30
Основну групу (ГЛ) склали 52 хворі, яким призначалося комбіноване лікування: гестагени в поєднанні з рекомбінантним альфа-2? інтерфероном - лаферобіоном (НВО "Біофарма", м. Київ) після проведеної антибіотикотерапії із застосуванням препаратів широкого спектру дії, переважно фторхінолонів. Використання лікувальної схеми з включенням альфа-2? інтерферону - лаферобіону обумовлено здатністю цього поліпотентного цитокіну підвищувати протипухлинну резистентність організму, що вже доведено в дослідженнях О.Л. Воронцової (1989) [49], В.Є. Жильчук (1998) [62,63].
Схема запропонованої терапії полягала в наступному: лаферобіон вводився внутрішньом'язово по 1 млн.од. через день на курс 8 ін'єкцій з 4-го по 18 день нормального менструального циклу або на 4-й день після вишкрібання. Такий курс повторювали тричі протягом 3 менструальних циклів. З 5-го по 25 день приймалися прогестагени. Основним гормональним препаратом, який використовувався, був норколут по 5 мг або дуфастон по 30 мг з 5-го по 25 день. Використовувався також чистий гестаген з пролонгованою дією - 17?-оксипрогестерону-капронат (17-ОПК), який вводився пацієнткам внутрішньом'язово по 250 мг на 16, 19 і 22 дні менструального циклу. В хворих з атіпічною гіперплазією ендометрія лікування проводилося протягом 3-х місяців на фоні призначення цього препарату в режимі 3 рази на тиждень по 500 мг. Після 3-х місяців лікування здійснювалося контрольне діагностичне вишкрібання слизової порожнини матки. Якщо гістологічне дослідження зшкребу свідчило про регресивні зміни ендометрія, лікування продовжувалося ще 2 місяці, при внутрішньом'язовому призначенні препарату по 500 мг 2 рази на тиждень, потім 1 разів на тиждень протягом 6 місяців.
Групу порівняння (Г) склали 46 хворих лейоміомою матки, в лікуванні яких використовували тільки гестагени. Норколут, дуфастон з 5-го по 25 день, 17-ОПК по 250 мг на 16, 19 і 22 менструальні цикли протягом 3-х місяців.
Контроль ефективності лікування здійснювався через 3 і 6 місяців від його початку. Протокол клініко-лабораторного контролю за станом хворих в динаміці лікування включав ультразвукове сканування органів малого тазу на початку спостереження і після завершення лікування. Щомісячно аналізувалися характер менструальних кровотеч, їх частота, тривалість і об'єм крововтрати, вираженість симптомів, пов'язаних з міомою матки. Для цієї цілі була використана спеціальна шкала, відповідно до якої відсутність симптомів оцінювалася в 0 балів, слаба їх вираженість - 1 бал, помірна - 2 бали, сильна - 3 бали. Сумарна бальна оцінка симптомів в кожної пацієнтки складалася з оцінок окремих симптомів. Хворим обстежуваних груп проводилися клінічний і біохімічний аналізи крові на початку спостереження і після закінчення лікування.
Критеріями контролю ефективності лікування були параметри клінічного обстеження (чи дозволила терапія уникнути операції, припинити зростання матки, вузлів, знизити частоту меноррагій і поліпшити якість життя?), ультразвукового і цитокінового статусу після проведеного лікування. Враховувалася динаміка клінічних симптомів, стан ендометрія за даними цитологі
- Київ+380960830922