РОЗДІЛ 2
Історичні джерела до історії створення та діяльності НДК на території
Української РСР: склад та інформаційна цінність
2. 1 Відображення історії створення НДК та організаційно-правових і методичних
засад її діяльності на території Української РСР у писемних джерелах
Отже, як уже було зазначено дисертантом, джерельна база до історії створення та
функціонування НДК має як опубліковані (актуалізовані), так і неопубліковані
матеріали, причому саме неактуалізована частина інформації джерельної бази дає
підстави для з’ясування причин, завдань та історії створення НДК, а також
організаційно-правових і методичних засад її діяльності на території
Української РСР.
З урахуванням конкретно-історичних особливостей формування джерельного
комплексу НДК та за вагомістю для даного дослідження, у межах писемного типу
джерел дисертант вважає за доцільне виділити насамперед групу документальних.
Насамперед це документи службового походження, які за ознакою призначення можна
розділити на нормативні і виконавчі. До групи нормативних відносимо
офіційно-установчі документи (Указ Президії Верховної Ради СРСР про створення
НДК, Положення про НДК, постанови місцевих органів управління про створення
комісій сприяння НДК) та організаційно-розпорядчу документацію (інструкції,
розпорядження, директивні вказівки, обіжники). До виконавчих ? підсумкові та
оперативно-звітні документи (акти встановленої форми про нанесені збитки, звіти
про підсумки збитків, оперативне листування, службові і доповідні записки).
Чільне місце серед документів службового походження займають дипломатичні
документи (декларації, ноти, офіційне міждержавне листування), які на
міжнародному рівні обґрунтовували правові підстави діяльності НДК та
доказовість зібраних нею матеріалів.
Як додаткове джерело для більш повного розуміння історичних процесів того часу,
автор залучив документи особового походження. До цього виду джерел дисертант
відніс спогади та приватне листування (епістолярій) яке містить важливу
інформацію щодо з’ясування причин та історії створення НДК.
Листування належить до найбільш поширених за радянської доби засобів
спілкування між людьми (приватне, офіційне) та між суспільством і владою
(офіційне). Листи державних, політичних і громадських діячів, учених і
письменників, що зберігаються в ДАРФ, ЦДАВО України та ЦДАГО України, сприяють
реконструкції процесу створення НДК. Зокрема, лист академіка П. Капиці до Й.
Сталіна, написаний через три з половиною місяці від початку Великої Вітчизняної
війни – 8 жовтня 1941 р., містить інформацію про виникнення ідеї створення у
Москві інтернаціональної слідчої комісії у складі відомих громадських діячів
різних політичних поглядів, з метою обліку і розслідувань злодіянь нацистських
загарбників та “чтобы дать почувствовать всем порядочным людям мира, какие
зверства учиняют фашисты…” [269, с. 1]. Крім того, цей документ засвідчує, що
ініціатива створення такої комісії належить видатним представникам наукової
громадськості. До складу комісії академік пропонував включити відомих у світі
людей: американського письменника Поль-де-Крюна, англійського письменника
Дж. Пристлі, публіциста Вернона Бартлера, настоятеля Кентерберійського собору
Х. Джонсона, леді Астор. Спілкування з академіком П. Капицею було доручено
Народному комісару закордонних справ В. Молотову, який 15 жовтня зустрівся з
ученим, але практичні результати цієї розмови, а саме – створення державної
комісії з розслідування злодіянь та встановлення збитків, завданих нацистами
радянському народові, з’явилися лише через рік [169].
Важливе значення щодо реконструкції процесу створення НДК на цьому етапі мають
дипломатичні документи – декларація про покарання гітлерівців та їх
співучасників за їхні злочини, прийнята 13 січня 1942 р. представниками урядів
союзних країн, окупованих Німеччиною, – Бельгії, Чехословаччини, Франції,
Греції, Люксембурга, Голландії, Норвегії, Польщі і Югославії та колективна
нота, що зберігаються у ЦДАВО України (ф.4620). Враховуючи таку особливість
дипломатичних документів як акумулювання інформації зовнішньополітичного
характеру [125, с. 109], слід відзначити не локальне, а міжнародне значення цих
документів. Посилаючись на міжнародне право та Гаазьку конференцію 1907 р. про
закони і звичаї сухопутної війни, що не дозволяють воюючим країнам чинити на
окупованих ними територіях акти насильства над цивільним населенням, припиняти
дії законів і нищити державний лад і звичаї цих країн, представники держав,
наділені належними повноваженнями, заявили про необхідність міжнародної
солідарності з метою втілення почуття справедливості цивілізованого світу, а
також, щоб попередити виникнення нових актів насильства, як реакції помсти з
боку цивільного населення.
Представники союзних країн прийняли до відома декларації, ухвалені з цього
питання Президентом США і Прем’єр-міністром Великобританії 25 жовтня 1941 р.;
вони заявили, що насильство над цивільним населенням суперечить
загальноприйнятим поглядам цивілізованих народів щодо воєнних дій і політичних
злочинів; оголосили однією з основних цілей війни покарання шляхом
організованого правосуддя тих, хто винен і відповідальний за ці злочини,
незалежно від того, чи вчинені злочини за їхнім наказом, ними особисто, чи при
їх співучасті у будь-якій формі і висловили рішучий намір у дусі міжнародної
солідарності простежити за тим, щоб винні і відповідальні, якою б не була їх
відповідальність, були розшукані, передані до рук правосуддя, засуджені і щоб
ухвалені вироки були виконані [68, арк. 1–2].
Наступним дипломатичним документом, залученим
- Київ+380960830922