Ви є тут

Джерела з історії взаємовідносин Української Народної Республіки та Західно- Української Народної Республіки

Автор: 
Пилипів Володимир Іванович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U002526
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ВІДОБРАЖЕННЯ В ДЖЕРЕЛАХ ВЗАЄМОДІЇ СХІДНО - ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ У БОРОТЬБІ ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ (1917-1918 РР.)
2. 1. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ОБ'ЄДНАВЧОГО РУХУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Джерельний комплекс з історії України засвідчує, що боротьба за відродження національної державності українського народу, становлення і захист суверенної української держави в 1917-1920рр. нерозривно пов'язувалась з проблемою соборності українських земель. Саме тоді ідеал соборної України вперше за багато років із заповітних мрій і сподівань став нарешті реально втілюватися в життя. Матеріали українського національного руху кінця ХІХ - початку ХХ століть дають підстави стверджувати, що він увійшов у нову стадію свого розвитку в зв'язку з формуванням українських політичних партій, політизацією національно-культурних товариств та організацій. Зазначимо, що процес українського національно-культурного відродження спирався на досвід минулого. Починаючи від доби романтизму, цей процес був властивий усім поневоленим народам Європи і його рушійною силою виступав світовий ліберально-демократичний рух, що досяг різних стадій розвитку в українських етнографічно-територіальних одиницях.
Революційні події 1905-1907 рр. на підросійських землях супроводжувала політизація національного руху на Надніпрянщині. Як і в Галичині, він був пов'язаний з приходом нового покоління українських політиків. На політичну арену виходило нове покоління, виховане в дусі "безкомпромісового українського націоналізму на широкій європейській основі, людей, що вже не задовільнялись самою культурницькою діяльністю, а хотіли добути для українського народу всю повноту національних і політичних прав, йдучи поруч із всеросійським визвольним рухом, але своїм окремим шляхом у рамках власних організацій"87. Найвизначнішим явищем на зламі століть стало формування і посилення українських самостійницько-соборницьких ідей в Російській імперії та Австро-Угорській монархії, до яких входили різні частини української етнографічної території. Як зазначав В. Дорощенко: "...ідея "всеукраїнства"- це продукт саме згаданого часу, твір нової української інтелігенції, яка в щораз більшім числі почала з'являтися по обох боках історичної прірви"88.
Перша світова війна докорінно змінила національно-політичну ситуацію для українців, які опинилися між двома ворогуючими таборами. Тепер змагання за українську державність переходило із загальнотеоретичної у конкретно-політичну площину. Як галичани, так і наддніпрянці проголосили свою лояльність до держав, під пануванням яких вони перебували, що поставило їх у протилежно воюючі сторони. Документальним підтвердженням цьому є програмні документи, відозви та заяви тогочасних політичних об'єднань, зокрема Головної Української Ради та Загальної Української Ради89,матеріали тогочасної преси, а також статті, звернення та праці політичних та громадських діячів90. Аналіз цих документів і матеріалів дозволяє констатувати, що з початком Першої світової війни український національно-визвольний рух дав тріщину, але ідеї національної свободи та соборності українського народу продовжували пропагуватись як на Наддніпрянщині, так і на західноукраїнських землях. Весь трагізм ситуації полягав у тому, що частина представників політичних сил Наддніпрянщини (окрім СВУ ) вбачали можливість досягнення ідеалу соборності українського народу "в єднанні з відродженою Росією і народами, що її заселяють"91, а західноукраїнські політики, в свою чергу, гарантами національно-державного розвитку українського народу вважали Австро-Угорщину та Німеччину і ні в якому разі Росію92.
Вирішальний вплив на пробудження українського народу до самостійного державного життя, посилення його боротьби за об'єднання всіх українських земель в єдине національно-державне мали революційні події 1917-1918рр.в Росії та в Європі. В Австро-Угорській монархії викликали могутнє піднесення національно-визвольного руху серед поневолених народів, небувало посилили споконвічні прагнення українців до національної єдності і державної незалежності.
Виникнення УЦР на початку Української революції, утворення Української Народної Республіки проголошення її незалежності IV Універсалом справило потужний вплив на український рух у Галичині, Буковині та Закарпатті дало новий поштовх боротьбі за досягнення загальнонаціональної єдності. Саме УНР стала центром національного державотворення, соборності і єднання всієї української нації. Як зазначає І. Німчук у праці " Українська військова організація у Відні", на засіданні Віденського товариства "Січ" 7 грудня 1917р. було прийнято постанову про те, що "найвищою владою для всіх Українців є Центральна Рада в Києві"93.
Важливе значення для розгортання боротьби за реалізацію ідеалу соборності мала позиція з даного питання українських політичних партій. Вивчення документів та матеріалів українських політичних партій громадських об'єднань дає можливість прослідкувати передумови виникнення та пропагування ідеї соборної України. Особливе місце серед джерел цього роду займають програмні документи українських політичних партій, матеріали партійних з'їздів.
Вперше поняття соборності, в національно-політичному розумінні єдності українського народу, було задекларовано Головною Руською Радою у Львові ще в 1848р. У друкованому органі "Зоря Галицька" Головна Руська Рада у відозві до українського народу заявила: "Ми, русини галицькі, належимо до великого руського (українського) народу, котрий одним говорить язиком"94. Це була перша офіційна заява про те, що наддніпрянці і галицькі українці - одна нація.
До 1917 р. українські політичні партії Наддніпрянщини не мали довершеної чіткої концепції спільної української державності. Жодна з них, окрім Української народної партії на чолі з М. Міхновським, не ставила своїм завданням боротьбу за самостійсть України, обмежуючись лише вимогою автономії, в межах Росії. Водночас більшість західноукраїнських політичних партій виступали за автоном