РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ВЧЕНОГО
2.1. Вплив родинного виховання та університетського середовища на формування
О.Грушевського як історика
Кінець ХIХ – початок ХХ ст. характеризувався певними змінами у
суспільно-політичному та культурному житті українського народу. Провідну роль у
цьому процесі відігравала інтелігенція, яка вже сформувалася в окрему соціальну
верству з власною специфікою і відповідним ступенем організованості. На зміну
аполітичному культурництву попередньої доби, прийшли активні політичні
спрямування. Утворилися перші українські політичні партії та організації.
Молоде покоління інтелігентів дотримувалося концепції українського
націоналізму. Радикальне крило колишніх народників-українофілів представляло
соціалістичні ідеї, їх поміркована частина перетворилася на
національно-демократичний рух. Лідером українського національно-демократичного
руху вважався Михайло Грушевський – авторитетний науковець і громадський діяч,
що представив власну схему розвитку українського народу. Вважаючи українців
“меншою нацією”, порівняно з іншими “великими народами”, вчений наголошував на
їх безперечному праві та значному потенціалі для створення власної держави.
М.Грушевський розглядав національне питання через призму загальнолюдських
цінностей, невід’ємним атрибутом яких була національна культура. Визначаючи
місце українського народу у загальноросійському революційному русі, вчений
висував концепцію ліквідації національного пригнічення шляхом знищення
самодержавства, при цьому зберігаючи єдність Росії. Лише у ході поступового
розвитку культурних, господарчих та політичних форм українці, – на думку
М.Грушевського, – зможуть претендувати на окреме державне існування.
Передумовою такої еволюції історик вважав національно-територіальну автономію
України. Таким чином, М.Грушевський обгрунтував історичне право українського
народу на національне самовизначення. Ідеї вченого знайшли підтримку у багатьох
вітчизняних політиків і культурних діячів того часу.
Відповідні зміни, у вищевказаний період, відбулися і у розвитку української
історичної науки, яка досягла справжнього піднесення. Взаємодія вітчизняної
історіографії з національним відродженням на початку ХХ ст., стала вирішальним
чинником перетворення її на самостійну структуру. Це, у свою чергу, сприяло
появі великої кількості наукових праць, у яких дослідники висвітлювали всі
сторони суспільно-політичного та культурно-просвітнього життя українського
народу. В історичних нарисах В.Антоновича, М.Грушевського,
М.Довнар-Запольського, О.Гермайзе, Д.Дорошенка знайшли своє обгрунтування
актуальні питання з джерелознавства, історіографії, археології та етнографії.
До плеяди вищеназваних вчених, які заявили про себе, як про поширювачів
української історичної науки, слід віднести й молодшого брата М.Грушевського –
Олександра Сергійовича Грушевського, відомого науковця першої чверті ХХ ст.. У
радянський період, у силу певних ідеологічних причин, ім’я історика було не
відоме широкому колу вітчизняних дослідників. Лише після здобуття Україною
незалежності на початку 1990–х рр., особа О.Грушевського та його наукова
діяльність, знову привернули увагу багатьох українських науковців.
Народився майбутній вчений 24 серпня (12 за ст.ст.) 1877 р. у м. Ставрополі, у
родині Сергія Федоровича та Глафіри Захарівни Грушевських. Родовід
О.Грушевського мав давнє походження. Дід Олександра – Федір Грушевський, був
бідним чернігівським священником, який досить рано помер, залишивши багатодітну
родину без засобів на проживання. Батько майбутнього вченого – Сергій, який
ходив вже до школи, а тому вважався самим старшим із дітей, щоб прогодувати
сім’ю, пішов працювати. Незважаючи на складне матеріальне становище родини,
Сергію Федоровичу вдалося закінчити духовну семінарію, академію та отримати
ступінь магістра богослів’я за дисертацію “Історія християнської проповіді в
Китаї” (1859 р.) [1 ЦДІАК України. – Ф.1235. – Оп.1. – Од.зб.1. – Арк.26.]
Після закінчення духовної академії С.Ф. Грушевський працював у педагогічній
сфері. Він викладав історію та Закон Божий в Переяславській та Київській
духовних семінаріях, а також у Холмській гімназії, де пізніше очолив місцеву
семінарію. Слід зазначити, що поряд з педагогічною діяльністю, батько
О.Грушевського займався і науково-дослідницькою діяльністю. С.Грушевський був
автором першого українського підручника з церковно-слов'янської мови та
багатьох праць з української етнографії. Це, зокрема, стаття “Объяснение
некоторых простонародных примет”, рецензія на роботу Г.Савича “Темный угол” та
ін. [2 Там само. – Од.зб.2. – 459 арк.; Од.зб.6. – 21 арк.] Помер батько
майбутнього вченого у 1901 р. від епілепсії [3 Там само. – Од.зб.1. –
Арк.29.].
Про матір О.Грушевського – Глафіру Захарівну Грушевську з архівних документів
відомо, що вона походила з родини православного священника і все своє життя
присвятила вихованню дітей [4 Там само. ].
Подальший період у житті Грушевських характеризувався постійними переїздами.
Діти, відповідно, не мали постійних друзів однолітків, а тому більше часу
проводили у колі сім’ї, кожен член якої був другом і наставником один для
одного. З другого боку, цей фактор сприяв зміцненню стосунків у середині
родини, що проявився пізніше у тісній науковій співпраці в установах ВУАН.
У 1869 р. подружжя Грушевських разом з малими дітьми – Михайлом і Ганною
переїхали до Ставрополя, куди був направлений працювати Сергій Федорович на
посаді інспектора народних шкіл. У 1877 р., як вже зазначалося, у сім’ї
народи
- Київ+380960830922