Розділ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДІВ ІСМАЇЛА ГАСПРИНСЬКОГО В
КОНТЕКСТІ ЙОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Суспільно-політична діяльність І. Гаспринського наочно показує складний процес
розвитку його політико-правових поглядів. Кожна людина в процесі соціалізації
освоює світ, створений людиною ж, діяльністю громадських індивідів. Це
оформлена, втілена в нормах, інститутах, установах, повна «значень» і «змістов»
діяльність, що не залежить від свідомості практично діючого індивіда, який з
нею зіткнувся.
Безперечно, що реальна дійсність, хід життя стали основними умовами, які
призвели до формування саме такої позиції кримськотатарського просвітителя. З
практичної діяльності розпочався його досвід боротьби за реалізацію активного
виборчого права. Природним результатом цієї реалізації став важливий етап його
самореалізації у сфері міського самоврядування, де він мав змогу показати себе
керманичем складного муніципального господарства та реформатором. Нарешті,
вінцем суспільно-політичної діяльності І. Гаспринського можна вважати його
безпосередню участь у процесі опрацювання, формулювання проблем рідного народу
та винесення їх на розгляд та вирішення вищою владою. До того ж І. Гаспринський
показав себе найактивнішим організатором створення та учасником роботи першої
політичної організації мусульман Російської імперії. Саме ці питання, як такі,
що слугують практичною основою політико-правових поглядів І. Гаспринського,
розглядаються в даному розділі.
2.1. Етап боротьби за реалізацію активного виборчого права
Важливим аспектом політико-правової діяльності І. Гаспринського була його
активна нормотворча робота в органах місцевого самоврядування міста Бахчисарая.
Саме під час роботи в Думі та Управі Бахчисарая були набуті та закріпилися його
риси характеру та стиль роботи. В цей час він сформувався як адміністратор,
керівник, організатор, а у певних випадках і як реформатор. Тому, на наш
погляд, необхідно уважніше розглянути факти, пов’язані з працею
І. Гаспринського в органах бахчисарайського міського самоврядування [1].
Безперечно, що ця діяльність передовсім відбилася на процесі формування його
правових поглядів.
На той час проводилася низка відомих буржуазних реформ імператора Олександра
ІІ. 16 червня 1870 р. він підписав «Міське положення» («Городовое положение»),
що мало за мету підняти муніципальне господарство та залучити до управління
максимально чисельні соціальні міські верстви. «Міське положення» заміняло
колишні станові Думи всестановими міськими органами самоврядування [2]. (Тут і
далі статті «Городове положення» від 16/28 червня 1870 р. цитується за
виданням: Городовое положение. 16/28 июня 1870 г.// Политическая история
России. Хрестоматия для вузов.– М., 1996.– С. 511 – 546.). По суті, цей
важливий документ став основою, за визначенням О.Н. Ярмиша та В.О. Серьогіна,
першого чільного критерію місцевого самоврядування, яким «є правова
оформленість, наявність самостійної правової основи діяльності, що дає
можливість і гарантує реалізацію права населення на місцеве самоврядування»
[3]. Як відомо, «Міське положення» запроваджувалося поступово. Лише у 1876 р.
за розпорядженням урядової влади місту Бахчисараю було надано право обирати
органи міського самоврядування повним обсягом.
Слід погодитися із визначенням місцевого самоврядування, запропонованим
О.Н. Ярмишем та В.О. Серьогіним, - як специфічної форми «публічної влади, яка
самостійно реалізується суб’єктами місцевого самоврядування шляхом вирішення в
рамках законодавства питань місцевого значення і не входить у систему державної
влади» [4]. «Міське положення», безперечно, стало важливим кроком у цьому
напрямі.
За законом Російської імперії розпорядчими органами на місцях були міські Думи,
а виконавчими – обрані ними міські Управи. Члени міських Дум обиралися на 4
роки і називалися «гласними».
Згідно із «Міським положенням» правом вибору до міської Думи користувалися
особи, які досягли двадцятип’ятирічного віку, володіли нерухомим майном, що
обкладалося оціночним податком; власники промислових та торгівельних
підприємств, які сплачували міські податки і мешкали у місті не менше 2 років
до виборів [5]. Жінки – власниці майнового цензу, а також неповнолітні могли
передавати свій голос за дорученням іншій особі, наділеній виборчим правом [6].
Скориставшись окремими тлумаченнями існуючого закону, саме в той час
двадцятип’ятирічний І. Гаспринський вирішив висунути власну кандидатуру на
посаду гласного міської Думи за дорученням свого батька Мустафи.
Вибори до міських Дум проводилися за так званою «трьохкласною» виборчою
системою відповідно до розміру податків, які сплачувалися на користь міста [7].
Іноземці, злочинці, ув’язнені, особи, виключені із станових товариств,
позбавлені прав за вироком суду, а також керівники органів державної
адміністрації, чини прокуратури і поліції виборчих прав не мали. «Міське
положення», – за визначенням провідних вітчизняних науковців-правознавців,–
стало значним кроком у напрямі розширення самостійності органів міського
самоврядування, підвищення їх ролі в системі адміністративного апарату
Російської імперії [8]. Водночас слід зазначити, що, розширюючи права міських
комун, російський імперський Уряд не надавав їм самостійності у повному,
необхідному обсязі і намагався через адміністративний та юридичний тиск
інтегрувати органи до самоврядування системи адміністративного управління.
Сама виборча процедура, як підкреслюють вітчизняні науковці, була складною та
незвичною. Для обрання гласних, а також міського голови і членів Упр
- Київ+380960830922