РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ЕКСПРЕСИВНОСТІ У СИСТЕМІ НОМІНАТИВНИХ РЕЧЕНЬ
2.1. Непоширені номінативні речення як експресивні синтаксичні одиниці
2.1.1. Раціональна експресивність у непоширених номінативних реченнях
Виділення основних типів експресивних схем мусить базуватися передусім на класифікації самих видів експресивності.
В українському мовознавстві питання диференціації видів експресивності на сьогодні залишається відкритим.
Російська дослідниця М. Кожина виділяє три основних види експресивності:
1) раціональна (як підвид - раціонально-оцінна);
2) емоційна (залежно від конотованих елементів, що входять / не входять до її структури, вона може поділятися на власне емоційну та емоційно-оцінну);
3) функціональна.
Виходячи з того, що експресивність - категорія інтегральна, яка включає (або може включати) у себе комплекс таких понять, як емоційність, оцінність, виразність, інтенсивність, образність та стилістична маркованість (конотація), що одночасно є її складовими елементами та слугують для увиразнення висловлювання з метою його максимального впливу на реципієнта, можна говорити про виділення її типів на основі наявності / відсутності у її складі цих складових елементів. Очевидно, саме на такому принципі і базується класифікація М. Кожиної[140: 16].
Відповідно, раціональна експресивність може розглядатися як така властивість мовної одиниці, яка позбавлена будь-яких емоційно-оцінних елементів, проте не втрачає своєї виражальної (інтенсифікованої, образної, зображальної) здатності.
Цілком слушно у цьому сенсі скористатися терміном, запропонованим Т.Г. Хазагеровим, який пропонує схеми, відповідальні за передачу раціональної (інтелектуальної) експресії, називати "схемами висування" (ВСх).
ВСх займають домінуюче положення в системі експресивних засобів у тому аспекті, що вони, і перш за все вони, сприяють посиленню виразності, а всі інші (емоційні, оцінні) схеми зазвичай тільки вписуються (або нашаровуються) у них. Але ВСх поріняно небагаті на можливості посилення виражальності, тому в ХК (художній субкод) вони виступають, як правило, у сполученні з іншими схемами. У зв'язку з основною функцією, яку виконують схеми, Т. Хазагеров пропонує ВСх характеризувати як засіб посилення виразності, а всі інші - як засіб посилення зображальності [253: 66].
Посилення виразності у ВСх базується на порушенні адресантом умовних можливостей реалізації мовних одиниць, а посилення зображальності - на ізоморфізмі розподілу цих імовірностей в плані вираження і в плані змісту. Особливо слід підкреслити, що при реалізації ВСх у будь-якому випадку важливу роль відіграють такі компоненти актуального членування, як логічний наголос і інверсія. ВСх, як поєднання стандарту і антистандарту, відіграє основоположну роль при реалізації раціональної експресії, і не лише в художньому субкоді.
2.1.2. Засоби вираження раціональної експресивності у непоширених номінативних реченнях
Erac (N1)
Типова схема, в якій реалізується раціональна експресивність, репрезентується іменником (або його еквівалентом) у називному відмінку.
Прообраз таких речень - факт дійсності, існування предмета як потенційного діяча або об'єкта дії, сфери дії тощо. Ці конструкції передають такий об'єктивний матеріал думки, в якому міститься лише одне уявлення. Отже, факт дійсності у них називається і констатується, але тут відсутній його опис, розкриття його особливостей. Ознаки явища розкриваються, відповідно, іншими, наступними реченнями: Заносить снігом Росію на півроку. Сумно. Туман. Їдемо в туманній сніжній пустелі (О. Довженко).
Такі речення не просто дають уявлення про предмет, явище, особу, а передусім забезпечують основний прагматичний ефект - створення у сприйнятті мовців узагальненого образу актуалізованого в мовленнєвому процесі об'єкта. У цьому й реалізується раціональна експресивність, закладена в конструкціях: Вечір. Падає напруго сонце. Обрій ошкірений наколовся на шпичаки дальніх сосон. Спокій. Понад узгір'ям гроз легіт - щойно зведе крильми і застигне. Пам'яттю вражений, пригадую: Темінь. Вишні під місяцем Дрібно тремтять. Свічка розкошлана, а троянди пуклі серця б'ють на сполох. Осінь. Пожовк виноград і не дозрівши. На веранді - бджола, Сонце і вітер (В.Стус).
Окрім того, у реченнях аналізованої схеми об'єкт набуває специфічної образності: Ранок. Сонце, тиша. Яблуні і вишні в цвіту. Десь кудкудакають кури і гурчить літак. Я на горі. З мого вікна видно - і ліси, і річку, і сінокоси за рікою. На далекому обрії вони зникають у блакитному мареві і змиваються з небом... За обрієм війна... смерть (О.Довженко).
Ще однією особливістю у вираженні раціональної експресивності є здатність номінативних непоширених речень до репрезентації факту дійсності узагальнено, без акцентації на конкретних і специфічних рисах цього факту: Сіро, одноманітно. Ліси (А.Тесленко). У такому випадку уже не мовець, а сам реципієнт виділяє необхідні для ідентифікації і осмислення елементи реалії, конкретизує її самостійно, адже "нерозчленовані висловлення такого типу задумані як глобальна вказівка на існування будь-чого" [156: 130].
Семантично така модель представлена буттєвими непоширеними номінативними реченнями, які повідомляють про:
1) буттєвий стан природи, який не пов'язаний із поняттям про особу. Головний член у таких реченнях виражений абстрактним іменником, семантика якого позбавлена будь-яких емоційних та оцінних компонентів. Напр.: Полудне. Весняне сонце продирається крізь хмари й огріває табір (Б.Лепкий); Весна. І сонце. І зело. Стоять сади, немов кульбаби. Спізнілі зорі, наче краби, Вп'ялися в небо. Творять тло (В.Стус).
Це своєрідне нерозчленоване відображення мовцем фрагменту дійсності, який, на його думку, актуальний у момент повідомлення: Горить село. Зима. Відчиняються двері. Вибігає напівгола, боса дівчина зі страшним криком з хати і біжить вулицею на поле (О.Довженко); Біла світлиця, пухнасті