РОЗДІЛ 2
ДІЄСЛІВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ ВІДНОШЕННЯ
ЧАСТИНИ І ЦІЛОГО
Увесь загал дієслівних партитивних предикатів залежно від вектора відношення поділяється на дві групи. Відповідно до цього виділяємо два типи речень. У реченнях, предикати яких передбачають вектор відношення від цілого до частин, актуалізується позиція частини / частин, яка втілює якісні та кількісні характеристики цілого: Вдалося виявити другий найбільший могильник Мамай-сурка, який містить 1140 поховань кінця XII - початку XV століть (327).
Предикати, які задають напрям відношення від частин до цілого, на перший план висувають семантичну роль цілого як найбільш значущу в умовах певного мовленнєвого акту, під час якого мовець наголошує якісні параметри цілого: Україністика все ще рухається по орбіті, відведеній одній із п'ятнадцяти республік-сестер, у якій усі національності щасливо злилися в нову історичну спільноту (74).
2.1. Дієслівні речення зі значенням "ціле і його частини"
Типовими виразниками відношення цілого і частин в українській мові є дієслова складу: включати, вміщувати, містити, обіймати, охоплювати, складатися. Речення з цими предикатами мають типове значення 'характеристика цілого щодо його складників'. До обов'язкових компонентів ситуації належать:
1) партитив [152: 88; 252: 171], або компонентив [50: 41] - семантична роль на позначення частини цілого; 2) холо-партитивний предикат [56: 138; 152: 93] - показник відношення частини і цілого; 3) комплексив [56: 143], або холонім [152: 94], або композитив [50: 42] - семантична роль на позначення цілого.
Висловлення із предикатами складу можуть ускладнюватися факультативними компонентами: 1) квалітативним на позначення якісної характеристики частини; 2) квантитативним, який відображає кількісні параметри співвідношення частини і цілого.
Наведені дієслова прогнозують наявність валентно зумовлених лівобічної і правобічної позицій на позначення цілого і частини / частин відповідно, що вимагають заповнення лексемами у формі н.в. і р.в. з прийменником з (для дієслова складатися) або з.в. без прийменника (для всіх інших діслів). Структурна схема речень такого типу будується за зразком: N1Vf3N2/4. Водночас речення з кожним із цих предикатів мають специфічні характеристики.
Так, речення із предикатом складатися завжди орієнтовані на відображення повного обсягу цілого, тобто у них подається кваліфікація певного предмета або явища позамовної дійсності як сукупності всіх відповідних частин: Отже, нинішня [парламентська] більшість складається з дев'яти пропрезидентських фракцій - "Трудова Україна - Промисловці та підприємці", "Народовладдя", "Регіони України", "Європейський вибір", "Демініціативи", "Аграрії України", фракція народних демократів, "Народний вибір", згадана СДПУ(о) і плюс позафракційні (584).
Дієслово складатися як домінанта ЛСГ партитивних дієслів має практично необмежені сполучувальні можливості, позиції цілого і частин може заповнювати як конкретна, так і абстрактна лексика (див. попередні приклади); дієслова включати, вбирати, охоплювати, обіймати "спеціалізуються" на кваліфікації як цілого різноманітних абстрактних понять: Попереднє навчання з охорони праці працівників ... включає: вступний інструктаж, первинний інструктаж на робочому місці, спеціальні види навчання, екзамени з охорони праці, стажування (355: 18); Духовне виробництво охоплює собою освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури... (544: 463);
Відправною точкою нашої кваліфікації речень є твердження про те, що партитивні предикати, як й інші різновиди предиката відношення, не мають чіткої локалізації на осі часу. У цьому плані відштовхуємось від поглядів О.В.Бондарка, який розмежовує два випадки використання дієслів недоконаного виду для вираження постійних відношень: 1) констатація існування постійного позачасового відношення; 2) повідомлення про необмежене часом відношення, яке "охоплює визначений період часу - теперішнього, минулого або майбутнього, у межах якого воно репрезентовано як постійне і неперервне" [177, т. I: 610].
Також при виділенні моделей партитивних речень спираємося на відому класифікацію іменних груп О.В.Падучевої за референтністю / нереферентністю (у термінології О.В.Падучевої за "денотативним (або референтним) статусом") [156; 158], яка виділяє з-поміж усього загалу імен субстантивні і предикатні. У межах перших вона розмежовує: а) референтні (конкретно-референтні) іменні групи, які "індивідуалізують об'єкт або множинність об'єктів, що розглядається як цілісний об'єкт; іншими словами, вони мають референт" [158: 87] (із подальшою диференціацією на визначені, слабковизначені і невизначені іменні групи);
б) нереферентні іменні групи, які не мають референта (із виділенням екзистенційних, універсальних, атрибутивних і родових імен) [Там само: 94-98]. Предикатні імена виражають ознаку предмета, позбавлені референції і співвідносяться тільки зі своїм екстенсіоналом.
Подібні погляди були висловлені Н.Д.Арутюновою, яка запропонувала термін "тип референції" [18: 199]. Активно опрацьовується поняття референції актантів й у білорусистиці [40; 105].
Згадана проблема перетинається із ідеями, висловленими О.В.Бондарком, Т.В.Булигіною, Н.А.Козинцевою, О.Д.Шмельовим, які пов'язують абстрактність / конкретність суб'єкта (референційний статус іменної групи) із просторово-часовою локалізованістю предиката [33; 38; 113; 242]12. На цій підставі Т.В.Булигіна і О.Д.Шмельов пропонують вирізняти три типи позамовних реалій: а) абстрактні класи; б) абстрактні індивіди; в) "інстанти". При цьому перший і другий тип не пов'язані із локативними і темпоральними параметрами, а третій становить "конкретні просторово-часові "зрізи" об'єктів" [38: 51; 242: 59].
Спираючись на ці положення, пропонуємо виділяти узагальнено-позачасову, суб'єктивну і конкретно-ситуативну реалізації ситуації відношення цілого і частин (див. моделі 1,