РОЗДІЛ II
ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ КОЛЬОРАТИВІВ У
ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ЛІНИ КОСТЕНКО
Як зазначає В. Дяченко, “для передачі багатства духовного світу людини майстер
слова повинен користуватися палітрою мислі, тобто віднаходити в кольористичному
образі не лише емоцію, а й думку, ідею – в останньому випадку матимемо
своєрідне концептуальне мислення кольором” [62, с. 111]. Це міркування
дослідника повною мірою можна віднести до Ліни Костенко, чия техніка барвопису
підкоряється її загальним творчим настановам, а самі колірні номінації є
важливим чинником як організації її поетичної мовної картини світу взагалі, так
і структурування окремого поетичного твору або його концептуально значущих
частин.
Уже в ранній творчості критики звернули увагу на “розвинене зорове живописання”
поетеси, виразну антитетичність її метафоричних образів [22, с. 29]. У поезії
“Якщо не можна вітер змалювати...” фактично було висловлено “образотворче
кредо” молодої поетеси, образний малюнок якої є самодостатнім у своїй
ідейно-художній довершеності й промовляє сам за себе: “Якщо не можна вітер
змалювати, / прозорий вітер на ясному тлі, – / змалюй дуби, могутні і крислаті,
/ котрі од вітру гнуться до землі” [2а, с. 137].
Згодом це поетичне кредо, конкретизуючись, виражається в мистецько довершеній
формі в поезії “Біль єдиної зброї”: “Півні кричать у мегафони мальв – / аж
деренчить полив'яний світанок... / Мій рідний краю, / зроду ти не мав /
нейтральних барв, тих прісних пуританок. / Червоне й чорне кредо рукава. /
Пшеничний принцип сонячного степу. / Такі густі смарагдові слова / жили в тобі
і вибухали з тебе” [2а, с. 161]. На думку Т. Коляди, художній світ Ліни
Костенко забарвлений в інтенсивні, різкі кольори без напівтонів і переходів, і
цим нагадує українську вишивку: “Подібно до її метафори про “червоне й чорне
кредо” національного шитва, у її поезії і на референтному, і на семіотичному
рівнях сусідять червоні спалахи й чорні провали української мрії і не
вицвітають святкові й журливі барви “трагічної мови” ” [95, с. 22–23].
Барвопису поетеси притаманний яскравий кольористичний малюнок, особливо тоді,
коли йдеться про буяння природних стихій, як, наприклад, у поезії “Пролом
хмари”: “Чорне – біле – золоте – зелене – / спалахнуло – блиснуло – знялось! /
Грім ударив особисто в мене, / око сонця кров'ю налилось. / Туж за крок
обвуглилось вориння, / світ потемнів, наче образи. / Щось кричало тужно і
тваринно / в предковічну віхолу грози. / Скеля зливу набирає в жмені. / В
піднебессі тісно кольорам. / Блискавки звиваються вогненні, / жалять темну
шкіру стовбурам. / Грім бурмоче мовою страшною / заклинання кобри і гюрзи. /
Проломилась хмара наді мною / золотою чашею грози! / Може, вранці десь на
Чорногорі / сонце встало з лівої ноги. / Ліс стоїть у зливі – як в соборі. /
День погідний сяє навкруги” [8а, с. 69]. Поліфонічна, насичена картина грозової
зливи виписана за допомогою прийому ампліфікації колірних номінацій, гри
світлотіні, звукових, кінетичних образів, що сприяє виникненню ефекту
синестезії: “Поширення одного відчуття (найефективніше – за віддаленою ознакою)
на інше складає ту ланцюгову реакцію, завдяки якій твориться повнокровний
стереоскопічний образ, що є згустком експресії і провідником авторських
знахідок у баченні й осмисленні самого себе і світу” [154, с. 138].
Специфіка барвокористування поетеси безпосередньо зумовлена добором відповідних
номінацій і їх смисловим наповненням у структурі художнього цілого, творенням
індивідуально-авторських образних позначень кольору та побудовою окремих мікро-
і макрообразів шляхом динамічного розгортання поетичної картини.
У поетичній мові Ліни Костенко кольоративи утворюють велике лексико-семантичне
поле з розвиненою семантичною системою зв'язків усередині. Його складають 340
одиниць, реалізованих у 1726 поетичних контекстах. В аналізованому
лексико-семантичному полі виділяємо вісім мікрополів, серед них мікрополя назв
білого, чорного, червоного, жовтого, зеленого, синього, сірого кольорів, а
також мікрополе, що об'єднує назви неозначених кольорів.
2.1. Мікрополе назв білого кольору
За нашими спостереженнями, домінуючим у колірному просторі поетичної картини
світу Ліні Костенко є мікрополе назв білого кольору. Його формують 86
кольороназв, репрезентованих 419 відповідними слововживаннями. Ядерною лексемою
окресленого поля виступає кольористична назва білий, навколо якої об'єднуються
номінації біластий, білявий, білозубий, білий-білий, білий-пребілий,
білий-білий-білий, біло, біліти, побіліти, збіліти, відбілювати, побілілий,
побілений, небілений; русий, русявий, русявокосий; молочний; лебединий;
крейдяно; блідий, блідесенький, поблідлий, збліднути, пополотніти; кришталевий,
діамантовий, перлистий, мельхіоровий; сивий, чорно-білий, біло-сірий. Крім
того, асоціативне враження білого кольору викликають індивідуально-авторські
образи на зразок березова зима.
У межах аналізованого мікрополя розглядаємо мовні одиниці, що поєднують
значення кольору й світла: ясний, світло, світлий, пресвітлий, просвітлений,
сяйво, блиск, блискучий, поблискувати та ін. Вважаємо за доцільне розглядати
слова із семою “блиск”, “світло”, “сяйво” в мікрополі назв білого кольору на
підставі їх етимологічної спорідненості [див. 223, т. 1, с. 195–199] і
особливостей реалізації семантики в поетичних текстах.
Словник української мови подає такі значення лексеми “білий”: 1) який має колір
молока, крейди, снігу; // який кольором наближається до молока, крейди, снігу;
// зблідлий, блідий; // безбарвний, прозорий; 2) на / у якому є багато білих
плям, виб
- Київ+380960830922