Розділ 2. МОВНА ПОВЕДІНКА МОЛОДІ В УМОВАХ
УКРАЇНСЬКО - РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ . . . . . . .78-160
2.1. Методика експериментального дослідження
мовної поведінки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . 78
2.2. Особливості продуктивної та рецептивної мовної
поведінки молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . 90
2.3. Внутрішній дискурс двомовних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
2.4. Мотивація мовної поведінки білінгвів . . . . . . . . . . . . . . . .
137
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . .. . 156
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
166
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . .187
ВСТУП
Актуальність дослідження. У період розбудови незалежної України надзвичайно
важливим стає вивчення і розв’язання проблем, пов’язаних з
українсько-російським білінгвізмом, які є не лише лінгвістичним питанням, а
також і соціальним, політичним, культурним. Масова двомовність, деформація
мовної ситуації, конфліктність мовних проблем в Україні можуть мати наслідками
втрату суспільної консолідації, небезпечні процеси асиміляції. Перш за все,
мовної асиміляції, тобто втрати оригінальних рис української мови під впливом
російської, неповне, фрагментарне засвоєння української мови, що призводить до
напівмовності, змішування мов, формування усних варіантів української мови,
значно відірваних від її літературної форми.
Ще один вияв асиміляції, більш небезпечний, - знищення мовно-національної
свідомості народу, адже при двомовності можна говорити не лише про дві різні
системи лінгвістичних навиків білінгва, але й про наявність у нього двох систем
навиків культури. Тому проблема білінгвізму тісно пов’язана з проблемою
бікультуризму.
За часів тоталітарного режиму та панування спрощених соціологічних підходів
вплив мови на мислення недооцінювався, зокрема піддавалося нещадній критиці
гумбольдтівське положення про те, що мислення є царством мови, яка окреслює
коло уявлень про навколишній світ, створюючи його національно своєрідну
картину. Цю думку продовжував і О.Потебня, наголошуючи, що основою національної
психології є рідна мова, яка забезпечує нормальне існування етнічних спільнот.
Національна свідомість, національна культура, національні традиції - все, що
втілюється в понятті “національна ментальність”, - завжди відбивається у мові.
У суспільстві мова є не лише засобом комунікації, а й символізує інтегрування в
нього кожного з членів, є формою вираження певного способу життя,
світосприймання і системи цінностей. Саме розвиток національної мови,
підтримання її високого суспільного рейтингу зумовлює збереження національної
культури, сприяє самоусвідомленню народу.
Мовна політика, спрямована на поширення та популяризацію української мови, -
важливий фактор збереження особливостей психічного, духовного життя народу,
солідарності населення, стабільності держави. Тому об’єктивне дослідження
мовної ситуації в Україні та в окремих її регіонах, з’ясування соціальних
факторів впливу на формування мовної поведінки особистості в умовах
білінгвізму, виявлення мотивів мовної поведінки та індивідуальних настанов
мовців є важливим і актуальним напрямком сучасної української соціолінгвістики,
що має стати науковим підгрунтям у розв’язанні мовних проблем України, у
державному плануванні в галузі мовної політики.
Особливої уваги потребує вивчення мовної поведінки молоді, специфіки
функціонування двох мов у молодіжному середовищі, оскільки молодь - це та
соціальна група, яка визначатиме мовну ситуацію, можливі її зміни у
майбутньому. Об’єктивне встановлення ендогенних та екзогенних факторів, які
зумовлюють формування того чи іншого типу мовної поведінки молоді, дослідження
її мотивації дадуть змогу виявити шляхи досягнення бажаних змін у мовній
поведінці молоді, піднесення престижу української мови у молодіжному
середовищі. Це в свою чергу за умов продуманої та цілеспрямованої мовної
політики в державі в цілому дозволить досягти позитивних зрушень у мовній
ситуації.
На сьогодні проблема українсько-російської двомовності, зокрема мовної
поведінки особистості в умовах білінгвізму, є недостатньо розробленою, оскільки
на етапі радянської соціолінгвістики подібні дослідження мали більш
ідеологічний, аніж науковий характер, вони відображали мовну політику СРСР.
Однак, у роботах визначних вчених, присвячених обгрунтуванню проблеми
білінгвізму, є немало цінних ідей і теоретичних узагальнень. Роботи вчених
Є.Верещагіна, Ю.Жлуктенка, С.Семчинського, Л.Щерби сприяли цілісному осмисленню
даної проблеми, з’ясуванню основних аспектів її вивчення (лінгвістичного,
психологічного, соціолінгвістичного, психолінгвістичного).
Окремі роботи цього періоду стосувалися аналізу мовних ситуацій в зарубіжних
країнах (Л.Нікольський, Т.Крючкова, Б.Нарумов, О.Швейцер).
Осмисленню даної проблеми спряли роботи видатного лінгвіста О.Потебні.
Вагомий внесок у розробку білінгвології зробили зарубіжні дослідники Р.Белл,
У.Вайнрайх, А.Дібольд, У.Ламберт, Р.Ніньолес, Н.Сігуан, Р.Тітоне, Ч.Фергюсон,
Дж. Фішман та ін. Роботи цих вчених стосувалися понятійного апарату проблеми
двомовності, теорії диглосії, впливу білінгвізму на інтелектуальний розвиток
особистості, мовної поведінки білінгвів.
При розробці теоретичних і прикладних засад українсько-російської