РОЗДІЛ 2. Творчість Н. Орди у контексті становлення історико-архітектурної та пам'яткоохоронної науки
2.1. Пам'яткоохоронна діяльність в Україні наприкінці
XVIII-ХІХ ст.ст.
Кінець XVIII - початок XIX ст.ст. були часом великих політичних і соціальних змін і перетворень в Україні, спричинених в першу чергу новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі. Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила величезна частина українських земель аж до Дніпра [593, с. 16], внаслідок чого останні вступили у цілком нові політичні конфігурації. Після першого поділу Польщі (1772 р.) до складу Австрійської імперії увійшли Галичина, частина Волині і Поділля, а значить вже тоді почалося специфічне реґіональне формування територій, якими згодом пересувався Наполеон Орда. Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля) [593, с. 17] - саме терени Правобережної України стали визначними в мистецькому доробку художника та надихнули його на впорядкування унікальної колекції візуальних образів зодчества давнини. Зацікавленість Орди автентичною архітектурою краю пояснюється об'єктивними причинами, що виникли в результаті історичних суспільно-політичних змін: кількість держав, до складу яких входили українські землі наприкінці XVIII ст., зменшилась з чотирьох до двох; кордон між Росією і Австрією був не лише географічно-політичним поняттям - він означав приналежність населення цих двох держав до двох різко відмінних суспільно-політичних систем, що зумовило специфічну архітектурну картину, зафіксовану митцем. Апогей творчої наснаги Н. Орди припав на другу половину ХІХ ст., тоді й закладалась оригінальність історичного досвіду та культурного забарвлення населення західноукраїнських земель та земель Середньо-Східної України, які так вразили художника. Незважаючи на те, що більшість української території опинилася у складі Російської імперії, до середини ХІХ ст. ця територія залишалася політично, економічно й етнічно незінтегрованою, перебуваючи під впливом різних соціально-культурних складових. Занурюючись у специфічне архітектурно-мистецьке середовище, Наполеон Орда працював не тільки як художник-фіксатор, а й як художник-реґіоналіст, відчувши, що реґіоналізм став одним із головних чинників історії України, залишаючись таким і сьогодні.
Наполеон Орда подорожував Правобережною Україною, а саме трьома губерніями: Київською (Київське генерал-губернаторство з центром у Києві), Подільською (губернський центр - Кам'янець-Подільський), Волинською (центр - Житомир) [598, с. 7], а також Східною Галичиною. Ситуація у царині архітектурно-реставраційної діяльності саме цих реґіонів цікавить нас у контексті піднятих питань.
Дослідження пам'яток зодчества та образотворчого мистецтва ХІХ ст. було пов'язане з бурхливим розвитком науки, особливо гуманітарних дисциплін: історії, археології, філософії, етнографії. Зацікавленість вітчизняною художньою культурою виникла досить рано, хоча лише в ХІХ ст. пам'ятки зодчества і мистецтва України (насамперед церковні) стали предметом спеціальних наукових досліджень. Попри те, що теорія художніх середовищ розквітла у другій половині ХІХ ст., її зародки можна було спостерігати вже наприкінці XVIII ст. Всі починання та новітні впровадження представників даних середовищ свідчили про залежність ідей та ідеалів, що виникали, від життя. В європейському будівництві першої половини ХІХ ст. вплив нових уявлень реалізувався головним чином у зусиллях протистояти стильовим мистецьким течіям, всевладно пануючим упродовж двох попередніх століть. У цьому змаганні архітектори і художники не віднайшли великий стиль, яким у ХІХ столітті можна було би пишатися як якісно новим доробком. Постали тільки розмаїті напрямки, що були покликані відкривати і воскрешати, або наслідувати чи комбінувати в зодчестві те, що залишило минуле. Спостерігається звернення по черзі або одночасно до всіх первинних, класичних (в широкому розумінні), але вже вичерпаних на той час джерел натхнення: шукання зразків і форм у Греції, Римі, у ініціаторів і майстрів Відродження, нарешті у готиці. Були підняті зусилля з вивчення афінських і помпейських руїн, з дослідження й оживлення середньовічних храмів. До найвидатніших представників цього реставраційно-археологічного періоду можна залічити К. Ф. Шинкеля (1781-1841), який звів у Берліні театр, споруду академії будівництва, сторожу вежу etc.; Лео фон Кленце (1787-1864), творця гліптотеки, пінакотеки та пропілей в Мюнхені, а також Ермітажу в Санкт-Петербурзі; Ежена Віолле ле Дюка (1814-1878), знаменитого реставратора Нотр Дам де Парі etc [599, с. 4].
Досліджуючи архітектурну спадщину України, маловивчені проблеми української архітектурної історії та містобудування, М.Дьомін зазначає, що вітчизняне будівництво прямувало за західноєвропейським трішки спізненим кроком. Звернення до першозразків як протест проти псевдобароко та псевдокласицизму видавалося хибною ідеєю, але водночас це спричинило пожвавлення інтересу до великих стилів і видатних творів архітектури та, як наслідок, до активної реставраційної діяльності. Цей рух потягнув за собою велику кількість розвідок в галузі архітектури, пошуків мотивів і першоджерел того чи іншого стилю. З'явилися зодчі, які не наслідували всліпу старі форми, лише перепрацьовували архітектурні форми старовини і ставили їх на службу новому часу. Для того, щоби процес перетворення був поставлений на професійно високий рівень, виникла необхідність глибокого усвідомлення величезного архітектурного доробку попередніх століть. Можна сміливо стверджувати, що подорожування митців з метою фіксації пам'яток зодчества (на зразок того, що робив Н. Орда) - це не данина тодішній моді, не повальне захоплення черговою ідеєю, але нагальна потреба пізнання досвіду попередніх поколінь митців, спроба зрозуміти сутність творчого процесу взагалі, без прив'язки до будь-якого великого стилю.
Перші спроби охарактеризувати вітчизняну архітектурну
- Київ+380960830922