Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності.

РОЗДІЛ 2
ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ НА ЗАСАДАХ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ В СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Досудове слідство - самостійна стадія кримінального процесу, в якій після прийняття рішення про порушення кримінальної справи органи досудового розслідування у чіткій відповідності до вимог кримінально-процесуального закону шляхом провадження слідчих та інших процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень здійснюють з метою виконання завдань кримінального судочинства діяльність, направлену на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи.
Законодавець, закріплюючи засади змагальності й диспозитивності (ст. 16-1 КПК України), не поширює їх дію на стадію досудового слідства. У юридичній літературі протягом останніх років обґрунтовується доцільність поширення цих принципів на досудове слідство. Зокрема, В. Т. Маляренко наголошує, що стадія досудового слідства "в своїй основі має неправильну конструкцію, корінні засади якої не погоджені з основними засадами провадження кінцевого, тобто судового" [189, с.129; 191, с.125]. Поділяючи таку позицію, М. Є. Шумило звертає увагу на те, що "від реалізації принципів інквізиційного процесу традиційно сильними залишилися позиції слідства і прокуратури і, відповідно, непропорційно слабкими - можливості захисту. Без ліквідації такої непропорційності реальна змагальність у суді буде фікцією" [105, с.10].
Поширення принципів змагальності та диспозитивності в цю стадію вимагає кардинального перегляду процесуального порядку провадження досудового слідства шляхом законодавчого закріплення і забезпечення положень щодо повного розмежування в ній кримінально-процесуальних функцій, поширення на цю стадію поняття "сторона", визначення моменту виникнення сторін і запровадження їх рівноправності за рахунок розширення прав підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника. Як видається, на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства України говорити про таку побудову досудового слідства надто рано.
Елементи засад змагальності та диспозитивності в стадії досудового слідства починають діяти з моменту виникнення функції захисту і проявляються у діяльності підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника, направленій на спростування підозри, обвинувачення: суб'єкти захисту наділяються правами подавати докази, заявляти клопотання, приймати участь у слідчих діях тощо та користуються свободою вільно ними розпоряджатися.
Необхідно погодитися з думкою М. А. Маркуш, яка вважає, що вирішальну роль у забезпеченні реалізації принципу змагальності має обсяг і співвідношення прав сторін [198, с.61; 199, с.3]. Впровадження засад змагальності і диспозитивності у стадію досудового слідства вимагає визначення балансу процесуальних засобів розслідування злочинів і процесуальних засобів захисту від підозри, обвинувачення. Збалансованість прав сторін, на думку Б. В. Романюка, "дозволить послабити інквізиційність досудового слідства, розширити дію принципу змагальності на цій стадії судочинства" [285, с.221]. Як зазначає Ю. В. Хоматов, "інститут захисту на досудових стадіях повинен отримати свій самостійний і послідовний розвиток у тих межах, які обумовлені формуванням і розвитком обвинувачення" [377, с.64]. Забезпечення рівноправності в стадії досудового слідства повинно відбуватися не за рахунок зменшення процесуальних можливостей особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, а шляхом розширення і детальної регламентації прав підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника. Тому в цьому розділі дослідження значна увага звертатиметься на питання розширення прав суб'єктів захисту.
У структурі досудового слідства можна виділити три етапи: 1) початковий етап, пов'язаний із провадженням невідкладних слідчих дій для з'ясування обставин події та участі в ній конкретної особи; 2) виконання процесуальних дій, направлених на притягнення особи як обвинуваченого, застосування запобіжного заходу та проведення слідчих дій; 3) завершальний етап, пов'язаний із закінченням досудового слідства, складанням підсумкового процесуального документа та відповідним спрямуванням кримінальної справи. Така структура стадії досудового слідства зумовлює необхідність розгляду проблем здійснення захисту на засадах змагальності та диспозитивності з конкретизацією щодо наведених етапів.
2.1. Реалізація елементів засад змагальності й диспозитивності у діяльності суб'єктів захисту на початковому етапі досудового слідства
На початковому етапі стадії досудового слідства до визнання конкретної особи підозрюваним у кримінальній справі функція захисту відсутня, що зумовлюється відсутністю обвинувальної діяльності, направленої проти цієї особи. Ч. 1 ст. 43-1 КПК України передбачає, що підозрюваним визнається: 1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, щодо якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Хоча зі змісту п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 43-1 та ч. 1 ст. 148 КПК України випливає, що підозра щодо вчинення злочину конкретною особою виникає ще до застосування затримання або запобіжного заходу, але кримінально-процесуальний закон пов'язує набуття особою статусу підозрюваного з одним із юридичних фактів, визначених ч. 1 ст. 43-1 КПК України, до настання якого наявна у слідчого підозра щодо вчинення злочину цією особою залишається лише його суб'єктивним переконанням.
На сьогоднішній день актуальним є питання про можливість запровадження захисної діяльності з моменту порушення кримінальної справи щодо особи. Як передбачає ч. 2 ст. 98 КПК України, якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Хоча В. Т. Маляренком та О. В. Шпотаківською обґрунтовується доцільність виключення з кримінально-процесуального закону цієї норми [190, с.14; 191, с.101; 410, с.10], але потрібно визнати, що існує ряд випадків, за яких справа повинна порушуватися щодо конкретної особи. Зокрема, до їх числа необхідно віднести ви