Розділ 2
ОБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ З ВІДОМОСТЯМИ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ
КОМЕРЦІЙНУ АБО БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ
2.1. Об’єкт незаконних дій з відомостями, що становлять комерційну або
банківську таємницю
Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і
практичне значення. Саме об’єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину,
з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації
діяння, відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’єкт
відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою
впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних його ознак, є вихідним при
кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК [75, с. 89–91].
Аналіз родового, видового і безпосереднього об’єктів злочинів, передбачених ст.
231, 232 КК України, дозволить визначити їх сутність і відмінність від складів
суміжних злочинів. А тому проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці
кримінального права.
Сучасний категоріальний апарат загальної теорії об’єкта злочину є досить
розробленим і включає в себе: поняття об’єкта і предмета злочину; класифікацію
(види) об’єктів злочину; механізм спричинення шкоди об’єкту злочину і низку
інших положень. При цьому парадоксальною є та обставина, що за наявності
відносної єдності поглядів учених на різні проблеми, досі гострі суперечки
ведуться навколо питання про те, який же феномен дійсності є об’єктом злочину,
тобто що слід вважати об’єктом злочину [76, с. 29].
Щодо поняття об’єкта злочину в науці кримінального права існують різні точки
зору. Так, М.Й. Коржанський та інші вважають, що об’єктом злочину виступають
суспільні відносини, що становлять собою виникаючі або встановлювані в
інтересах груп, класів, суспільства і регульовані соціальними нормами соціальні
інститути поведінки [77, с. 13]. В.Д. Філімонов розуміє об’єкт злочину як
охоронювані кримінальним правом суспільні відносини в єдності її структурних
елементів. Заподіюючи шкоду об’єкту, злочинець діє або на суб’єкта (суб’єктів)
відносин, або на соціальне благо, з приводу якого виникли відносини, або на
взаємозв’язок суб’єктів відносин [64, с. 10–11]. Загальновизнаною є думка про
об’єкт злочину як про складне багатомірне соціально-правове явище. Для того щоб
правильно визначити термін “об’єкт злочину”, О. Зателепін вважає достатнім
виділити чотири сторони даного терміну: 1) філософську (гносеологічну),
2) аксіологічну (ціннісну), 3) соціальну (матеріальну), 4) юридичну (формальну)
[76, с. 29].
У понятті об’єкта злочину основне змістове навантаження несе термін “об’єкт”.
Юридичною наукою не розроблена самостійна категорія об’єкта, а використовуються
філософські підходи до її сутності. Для правильного визначення об’єкта злочину
необхідно враховувати наступні філософські положення: а) об’єкт – це не вся
об’єктивна реальність, а лише певна її галузь, яка вступила у взаємодію з
суб’єктом, б) об’єкт – це завжди складне, а не однорідне явище, в) формою
прояву буття конкретного об’єкта реальності є стан, під яким розуміють
домінуючий спосіб реалізації буття об’єкта в певний момент часу в даному
просторі. Отже, будь-яка злочинна діяльність суб’єкта завжди впливає на певну
частину об’єктивної реальності, яка за своєю структурою є складним явищем і
проявляється через свій стан. Злочин завжди на щось спрямований (філософський
аспект).
Для встановлення змісту об’єкта злочину, тобто його речової (матеріальної)
природи необхідно перш за все розкрити якісну характеристику тих явищ, на які
посягають злочини. З позиції аксіології (вчення про цінності) охоронювані
законом про кримінальну відповідальність об’єкти завжди мають певну цінність
для суспільства. Проте якісної характеристики все ж таки недостатньо для
з’ясування сутності об’єкта злочину. Справа у тому, що цінності (блага) – це не
самі речі, які існують самостійно як окремі частини світу, а це якості речей.
Звідси – цінністю (благом) може бути будь-що.
Кримінальне право традиційно охороняє тільки фундаментальні соціальні цінності,
які мають значення для всього суспільства. В юридичній аксіології розрізняють
різні види цінностей: цінності-цілі і цінності-засоби. При цьому вважають, що
цінності-цілі стоять над цінностями-засобами і обумовлюють їх. Право як
соціальний регулятор поведінки не є цінністю-самоціллю, вона є вторинною
цінністю, оскільки підпорядковується більш вищим благам особистості,
суспільства і держави. У цьому ракурсі право (правові норми, суб’єктивні права
і юридичні обов’язки, правовідносини й інші юридичні інститути) можна вважати
“інструментальною цінністю”, оскільки воно цінне в тому обсязі, в якому
допомагає реалізації визнаних у суспільстві цінностей вищого порядку. Як видно,
з точки зору аксіології, охоронювані кримінальним правом фундаментальні
соціальні цінності повинні виступати як цілі правового, в тому числі
кримінально-правового, регулювання. З цього випливає, що об’єкт злочину як
феномен зовнішнього світу має володіти властивостями “цінності-цілі”
(аксіологічний підхід).
Основною матеріальною ознакою злочину, яка характеризує його як соціальне
явище, є суспільна небезпека. Сутність останньої полягає, перш за все, у
здатності, передбаченого кримінальним законом, діяння завдати суттєву шкоду
охоронюваним цінностям. Об’єкт злочину, таким чином, повинен бути тією частиною
дійсності, якій злочинним діянням можливо було б спричинити реальну шкоду або
створити загрозу такого спричинення, яке обумовлює суспільну небезпеку
посягання в цілому (матеріальний аспект).
З юридичної точки зору об’єктом кримінально-правової охо
- Київ+380960830922