РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ НАВЧАННЯ ЗА
ПРОПОНОВАНОЮ МЕТОДИКОЮ
2.1. Методика опрацювання змісту і форми епічного твору
в старшій школі
2.1.1. Ідеї і принципи експериментального навчання
Ідея цілісного аналізу епічного твору реалізується на принципах взаємодії
змісту й форми конкретного тексту, думки й почуття, історизму й контекстності,
а також системності й доступності. Стосовно принципу взаємодії змісту й форми,
за В.Марком, виходить, що в кожному творі основні компонентом його змісту й
форми знаходяться в певній рівновазі, яка зумовлюється не так єдністю, як
взаємозв’язком смисло-образних частин тексту. Застосовуючи цей принцип під час
аналізу художнього твору, ми не стільки фіксуємо ті чи ті компоненти його
змісту або форми, а й намагаємося з’ясувати, яку ідейно-художню функцію виконує
кожен із цих компонентів. Мало, наприклад, вказати на те, що в романі Олеся
Гончара “Собор” є вставні новели. Слід ще пояснити їхню конкретну роль у
загальній тканині тексту. Недосить і сказати, що новела В.Стефаника “Новина”
починається трагічною розв’язкою – варто збагнути, яку емоційно-смислову роль
виконує непрямий порядок подій у цьому творі.
Особливо помітна взаємодія змісту й форми на прикладі аналізу образу-персонажа:
уже в портретних деталях помічаємо не лише властиві цьому герою риси
зовнішності, а “вичитуємо” з них певні відомості про його вдачу. Це характерно
як для широких описів зовнішності персонажів, наприклад образу Чіпки, так і
модерних літературних портретів, де один-два штрихи дають змогу відчути “ритм
душі” того чи іншого героя. О.Никифорова розкрила психічний механізм цього
явища, вказавши на те, що в кожному художньому образі будь-яка зовнішня деталь
є його органічною частиною, без якої цей образ важко відтворити в уяві, й
водночас дає йому характеристику, більш-менш “згорнуту” чи “розгорнуту” [148].
Таким чином, дійти глибин виучуваного твору природно через його форму.
Оскільки всі літературознавчі принципи взаємопов’язані, то, поряд із
зазначеним, виділяємо принцип взаємодії думки й почуття. Нагадаємо, що в
методичній літературі частіше називають принцип єдності думки й почуття.
Зупинимось на цьому детальніше: у кожному літературному творі під час його
опрацювання розбираємо основні значущі елементи – емоційно-смислові утворення
(Л.Виготський), які природним чином передбачають зв’язок емоційно-чуттєвого й
раціонального факторів сприймання будь-якого художнього явища. На єдність
афективного й когнітивного начал під час пізнання вказував і Ж.Піаже, що
становило предмет багатовікових філософських змагань. Не виняток становить і
процес художнього пізнання.
Однак під час аналізу епічного твору реалізується саме принцип взаємодії думки
й почуття, бо не сприйнявши серцем, як стверджував П.Юркевич, не осягнеш
розумом [214]. І навпаки: не осмисливши в тексті форму й значення конкретних
слів, не зможеш піднятися до високих переживань, які виникають від сприйняття
естетичного феномена мистецтва слова. Тому доречніше говорити не про
послідовний зв’язок читацьких думок і почуттів, а про їх питому вагу, різну в
кожному конкретному випадку роботи над текстом. Якщо, наприклад, в описі
природи, яким починається роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла
повні?” переважає емоційно-чуттєве сприймання, то під час відтворення
зовнішності персонажа – образу Чіпки – домінує раціональне начало, яке
пов’язане з необхідністю оціночного осягнення складного портрета цього героя й
проекції на його майбутнє. Отже, та чи та художня картина відзначається різною
взаємодією смислового й емоційно-чуттєвого факторів, що треба враховувати під
час вивчення епічного твору, який, на відміну від ліричного, передбачає значну
активізацію інтелектуальних зусиль учнів.
Особливої актуальності набуває й принцип історизму, адже він передбачає:
„…дослідження суспільно-історичних умов написання твору; вивчення
історико-літературного контексту, в якому твір постав перед читачем;
визначення місця твору в мистецькому доробку письменника; оцінку твору з
погляду сучасності (осмислення проблематики, художньої вартості твору новими
поколіннями дослідників і читачів)”[134, с.15]. Певним моментом реалізації
принципу історизму є вивчення історії написання, публікації і дослідження
твору. Реалізується історико-функціональний аспект цього принципу, на фактор
якого вказував Є.Пасічник [157]. Водночас під час аналізу епічного твору, де
могутній описово-розповідний матеріал, виникає небезпека вивчення не художнього
тексту, а подій, що лягли в основу написаного. Тоді вивчення мистецтва слова
підміняється опрацюванням історико-суспільних подій, а феномен мистецтва слова
опиняється на другому плані. Варто пригадати, що Аристотель головною ознакою
художності вважав метафоричність художньої картини, яка потребує проникнення в
підтекст зображеного. Тому слід рішуче розрізняти історичну правду й художню,
покладатись на те, що зміст твору – суціль авторська вигадка.
Таким чином, уже сам по собі цей зміст добирається й структурується в тексті
так, щоб викликати в читачів певний плин думок і почуттів, що вказує на
слушність дотримання принципу історизму поряд із принципами взаємодії змісту й
форми тексту та думки й почуття реципієнта.
Спираючись на конструктивні положення О.Потебні про форми й зміст художнього
слова, а також на розвиток цього вчення в теорії В.Марка про об’єктивний і
суб’єктивний зміст, контекстне значення образу, виводимо й інший принцип –
контекстності, який полягає в тому, що одне і те ж слово в різному контексті
може набирати нових значень, й аналіз компонентів змісту й форми конкретного
тексту
- Київ+380960830922