РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ І РОЛЬ ЗМІСТУ НАВЧАЛЬНОЇ КНИГИ У РОДИННОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (1919-1939 рр.)
2.1. Навчальна книга як виразник морально-етичних цінностей
Здійснений нами аналіз підручників та методичних посібників для вчителів,
порадників для родин свідчить, що в основу родинного виховання досліджуваного
періоду були покладені загальнолюдські цінності: любити своїх родичів, не
залишати в біді свого приятеля, самовдосконалювати не лише тіло, а й душу,
берегти пам’ять предків, доглядати за їхніми могилами, охороняти традиції,
звичаї, обряди тощо. Важлива роль відводилася культу роду, народу, родинної
злагоди, збереження родинних реліквій, родинної солідарності, піклування
батьків про дітей та пошани і любові дітей до батьків, етикету стосунків між
членами родини, культу гостинності.
Одне із головних завдань виховання наші предки вбачали у підготовці дитини до
гармонійного життя у родині, у вихованні справжнього сім’янина, доброго
християнина. Виховання дітей у родині вважалося святим обов’язком, а
настанови-повчання батьків, дідусів та бабусь трактувалися як Боже
благословення. З ідеальними образами батька та матері були пов’язані поняття
добра, правди, справедливості. Традиційна мораль ґрунтувалася на авторитеті
батьківського слова, роль матері полягала у вихованні таких гуманних цінностей
особистості, як милосердя, здатність до співчуття, терпеливість, доброчинності,
а дідусь та бабуся передавали дітям народні знання, вірування, трудовий досвід,
навчали цінувати працю й оберігати честь роду.
Зміст творів свідчить про велику шану і повагу до батьків та близьких в
українській родині, бо не було й нема „нічого милішого, як своя родина” („Наша
сім’я”) [223, с. 100]. Зазвичай, кожен із членів родини мав свої обов’язки, про
що дізнаємось, наприклад, з твору „Родина”, опублікованому у букварі „Народна
школа. Ч.1”: „...Отець є головою родини. Він працює для неї. Всі єго слухаємо.
Мати занимається домом. Утримує діти в порядку. Родичі виховують дітей. Учать
їх, хоронять від злого, а заправляють до мудрого. Родичі – то найбільші
добродії наші. Любім і шануймо родичів, а не смутім їх ніколи” [24, с. 47].
У творах читанки М. Кузьмової, буковинського букваря розкрито родинні зв’язки:
„Мати мого татка і матусі – се моя бабуня. Тато моєї неньки і татка – се мій
дідуньо... В родині повинні всі між собою любитись і собі помагати” [139, с.
9]. Тема родинного тепла розкрита у творах „Родина” [296, с. 56], „Моя родина”
(„Є у мене татко і рідна матуся, братчика й сестричку маю – дуже їх кохаю”)
[139, с. 5], а також у реченнях, вміщених у граматиках О. Поповича („Я дитина
родичів. Вони люблять __. Батько _ дає все. Мама журиться _. Родичі думають о
_”) [229, с. 31].
Аналіз підручників досліджуваного періоду ілюструє, що в українській родині
панувала атмосфера щирості, взаємоповаги, душевної єдності та особливого тепла,
що породжувало сердечність, задушевність, емоційність. В атмосфері довір’я один
до одного, любові дитина всією душею переймала від батьків та близьких родинні
цінності, які були сильним каталізатором і залишалися у неї на все життя.
Оточуючи дитину людяністю, батьки створювали умови розвитку духовних сил. Зміст
підручників Б. Заклинського, М. Кузьмової дає можливість побачити всередині
„аури родинного добра” духовне ядро. Дидактичний матеріал демонструє, що в
родині утворювалася своєрідна „додаткова енергія”. Персонажі своїми вчинками
повчали долати себе задля власної родини, орієнтуючись на ідеали родинності.
Діти проймалися почуттям любові, миру, в їх душах витав дух добра і спокою.
Почуття гордості за родину як зразок родинної любові описано у поетичних та
прозових рядках: „У родині” („Де згода в сімействі, де мир і тишина”) [40, с.
21; 91, с. 4], „Згода в родині” [139, с. 9], „Рідня” („О все буду їх любити,
шанувати, помагати, щоб без сварки у добрі в згоді жили всі хатні”) [91, с. 4]
та ін.
Названі твори навчали великій пошані до рідних, напучували складанню дяки
Богові за те, що „доглядають...щиро”, „годують”, „одягають”, „злого берегтись
навчають”, вчать „як у світі жити і що робити” [91, с. 4], адже „рідня виховує
дітей на порядних людей”, „вчить любити все своє рідне, стояти за правдою”.
Родинне тепло, дружні взаємини між рідними, організацію сімейного затишку
показано й у творах „Рідне гніздо” („Лучше як у батька й неньки вам ніде не
буде”) [355, с. 3], „Наша хатонька” [225, с. 8].
Завдання виховного змісту, в яких розкривається любов до найрідніших у світі
людей, містилися і в граматиках з рідної мови. Так, наприклад, при вивченні
теми „Мужеські імена” траплялися такі завдання: „Доповніть отсі гадки: Внук
любить (дід). Будьте вдячні (учитель). Батько дорогий (родина). Діти дорогі
(мама)” [230, с. 36] та ін. А при вивченні теми „Відміна особових займенників”
знаходимо: а) „Я дитина. Родичам не треба _, а треба_ родичів, бо вони
годують_, опікуються_ і все про _пам’ятають; б) Ми ще діти. У _ мало сили, _
треба помочи. Родичі помагають _, дбають про __; в) Ви нам любі. Без _ нам
сумно. Ми все раді _, поважаємо_, тішимося_ і думаємо про _; д) Батько навчає
нас. Він нам добрий. Ми слухаємо_, повинуємося_, шануємо_, гордимося_ і радо
говоримо про _. Без __ булиб сиротами, тому надіємося на __; д) Моя сестра
хора. Вона має віспу. Мені дуже жаль_. Я завдячую _ богато, тому люблю __, тужу
за __, все думаю про __. Дуже жалую, що не смію піти__, щоби міг подивитися
на__; е) Дід і бабуся старі люди. __ часто слабують. Жалуємо __, помагаємо__,
турбуємося__, не забуваємо про_ Родичі часто бувають у__ і звідують щодня про_”
[230, с. 40]. Таким чином реалізувалася і дидактична, і
- Київ+380960830922