Розділ 2
Типи метафори за джерелами виникнення як основа метафоричних процесів
2.1. Гетерогенна природа метафоричних перенесень
Історія розвитку людства засвідчує той факт, що пізнання світу і його всебічне
осмислення відбувалося синхронно. У свідомості закріплювалися виявлені ті чи
інші властивості предметів, явищ природи тощо. Людина пізнавала нові грані
буття, порівнюючи з уже знайомим, близьким їй, використовуючи при цьому для
називання найвідоміші шари загальновживаної лексики. Цей процес пов’язаний з
особливостями логіки й мислення. “Збагачення знання про світ зручно і природно
фіксувати за допомогою вже відомих образів, закріплених у лексичних значеннях.
Чим більше в існуючому значенні слова міститься інформації, що збігається з
властивостями об’єкта пізнання, тим вища ймовірність взяття цього слова для
позначення об’єкта найменування” [242, 135]. Уважаємо, що ця думка підтверджує
сутність гетерогенної природи метафоричних перенесень, адже наявним є те, що
динаміка процесу метафоризації полягає в досить жорсткій закономірності
трансформації від однієї семантичної групи до іншої.
Уже античні мислителі поділяли метафору за ознаками перенесень: 1) з
почуттєвого на почуттєве; 2) з почуттєвого на духовне; 3) з духовного на
почуттєве; 4) з духовного на духовне. Творець метафори – людина, яка, обираючи
аналогії для нових найменувань, використовує найбільш вивчені світи: свій
власний, тваринний, рослинний, предметний та ін. “Під іменем “метафора” завжди
розуміли тропи, що об’єднують гетерогенні сфери
речей …” [59, 85]. Тож сама природа метафоричних процесів – це взаємодія двох
різнорідних галузей: 1) звідки черпається найменування; 2) куди воно
спрямовується.
Свідоме порівняння суб’єктом двох реалій з різних сфер, відшукування схожостей
між ними і перенесення словесної оболонки з новим семантичним наповненням – це
основні параметри метафоричних процесів.
Однак спостерігаємо трансформаційні явища і в межах однієї сфери найменувань. В
економічній лексиці це відбувається в антропоморфізмах, предметних та інших
назвах: гастролер (несумлінний працівник), гравець (спекулянт, який постійно
йде на ризик), динамітник (торговець, який знаходиться в ризиковій ситуації),
донор (інвестор), жандарм (особа, яка регулює курси валют), магніт (магазин, що
приваблює покупців) та ін. Уважаємо, що у цьому випадку гетерогенність
визначається не на рівні сфери, а на рівні семантичної групи.
Поєднання різнорідних понять – це відображення пошуків людини з метою володіння
результатом пізнання. Гносеологічне підґрунтя гетерогенної природи метафори
полягає у вивченні можливостей опанування новими знаннями про світ, їх джерел,
форм, різноманітних методів, умов істинності та достовірності. “Визнання
важливості і плодотворності метафоризації мови науки зовсім не означає початок
відходу наукового пізнання від ідеалу точності, об’єктивності. Моменти
метафоризації свідчать про можливість і необхідність “іншого” шляху досягнення
точності” [128, 27]. Цей “інший” шлях – це шлях визнання подібності і
встановлення схожості між кимось і чимось абсолютно різним, адже явища реальної
дійсності, їхня сутність добре відображаються у свідомості людини за допомогою
порівняння гетерогенних категорій.
2.2. Антропоморфічна метафора в економічній лексиці
Мова науки – це мова інтерпретацій, що подає через систему своїх значень
концептуальну модель світу. Кожна з інтерпретацій являє собою лише елемент
великої складової, котра дозволяє зрозуміти зміст і сенс результатів пізнання.
Мови наукових галузей надають пізнавальному процесові власне людську –
антропоцентричну – інтерпретацію, у якій суттєву роль відіграє
антропометричність – здатність людини пов’язувати образи і символи за
подібністю до самої себе. Основний принцип антропометричності криється в ідеї,
що “людина – міра всіх речей”. “Запровадження в модель метафори параметра
антропометричності (наслідок – антропоморфність) зобов’язує розглядати
метафоричні процеси як діяльність деякої мовної особистості, яка порівнює себе
і світ”[244, 41].
Одним із видів метафоричного перенесення є такий, що пов’язаний з
антропоморфізмами “… уявленнями, теорією, за якою тварини, рослини і явища
неживої природи можуть мати властивості людини – думати, відчувати, мати волю
тощо” [331, 96].
Оригінальним є погляд дослідниці О. Забуранної на природу цього типу метафори.
На її думку, “… антропоморфізм базується на факторі суб’єкта, але певним чином
йому протиставлений: він надає об’єктам невластивої їм структури, ... точкою
відліку якого є людина, тобто подання об’єктів як співвимірних людині в
оцінному чи кількісному плані” [85, 4].
Використання великої кількості антропоморфічних метафор, зокрема в наукових
галузях, дослідники пояснюють тим, що “… ототожнення довкілля з людиною було і
залишається незмінним прийомом у пізнанні. Оскільки немає можливості побачити,
уявити, відчути об’єкт, учені використовують аналогії, більш чи менш близькі
світу людських почуттів і уявлень” [135, 142].
Хоча науковці по-різному класифікують напрями метафоричних перенесень, однак
спостерігаємо аналогічні думки відносно окремих сфер. Так, О. Тараненко,
відштовхуючись від учення С. Ульмана стосовно поділу метафоричних найменувань
за напрямами перенесень, на перше місце ставить саме антропоморфізми,
характеризуючи їх як переноси від людини і на людину (сонце посміхається,
колінна чашечка) [238, 24]. Ще більш детально антропоморфічну сферу найменувань
класифікує Г. Скляревська у праці “Языковая метафора в словаре. Опыт
системного описания”, характеризуючи зазначену групу як опис людини в усіх
аспектах
- Київ+380960830922