РОЗДІЛ II
ІСТОРІЯ ПОШИРЕННЯ ІСЛАМУ В СХІДНІЙ УКРАЇНІ: ПЕРЕДУМОВИ, ЕТАПИ, ФОРМИ
ФУНКЦІОНУВАННЯ
Дослідження питання поширення ісламу в Східній Україні на різних історичних
етапах та визначення передумов зазначеного процесу має важливе значення, адже
без цього неможливо цілісно зрозуміти поширення ісламу і його особливості в
східноукраїнському регіоні. В розділі досліджуються процеси поширення ісламу в
Східній Україні, їх передумови, особливості, головні характеристики
життєдіяльності в регіоні. Можна виокремити три етапи: 1) поширення ісламу в
Східній Україні до середини ХІХ ст., 2) поширення ісламу й ствердження його
інституцій у Східній Україні за часів Російської імперії (у другій половині ХІХ
ст. і до 1917 р.); 3) іслам у Східній Україні в радянський період. Дослідження
поширення ісламу в Східній Україні, згідно з означеними етапами, має послідовно
розкрити поширення ісламу в східноукраїнському регіоні до періоду відродження
ісламу в Україні за часів незалежності, що дає змогу встановити особливості
поширення та існування, а також сутнісні характеристики ісламу в
східноукраїнському регіоні. В цьому розділі ми проаналізуємо перші два етапи
розповсюдження ісламу в Східній Україні, у третьому розділі – проведемо
компаративний аналіз двох наступних етапів – у радянський період та в період
здобуття Україною незалежності.
Для визначення і розкриття питання поширення ісламу в Східній Україні, його
джерел треба дослідити цей процес у різні періоди історії України, кожний з
яких відрізняється своїми соціально-економічними, політичними особливостями, що
мають різні відбитки як на міграції етносів, які сповідували іслам, так і на
інституалізації ісламу в регіоні, взаємодії мусульман з представниками інших
етносів, конфесій і культур регіону, а також, в змінах у житті мусульман у
Східній Україні, які відбулися під впливом соціальних трансформацій
українського (російського і радянського) суспільства.
Початок процесу поширення ісламу в східноукраїнському регіоні встановити важко.
Можна припустити наявність мусульман на території регіону протягом декілька
сотень років, але за відсутності історичних (археологічних) джерел, матеріали
про даний період мають уривчастий характер. Це також пов’язано з тим, що
корінного населення регіону, серед якого було можливим поширення ісламу через
«місіонерів» або іншими засобами, майже не існувало, тому поширення відбувалось
через міграцію кочових племен, що вже сприйняли іслам. Тобто, не було
постійного, вкоріненого населення, що сповідувало б іслам у регіоні.
Варто зазначити, що поширення ісламу в Україні (крім Криму), зокрема в Східній
Україні, залежало від міграції кочових (головним чином, тюркомовних) народів,
які займались скотарством (натуральним господарством) і не мали певної
постійної території проживання і поселень (а звідси відсутність державності,
домінування родоплемінної організації суспільства). Перші відомості про
мусульманський світ, мусульман, з’явились ще у 8 - 10 ст. під час торгівельних
мандрівок та військових операцій жителів Київської Русі[141,с.458 - 459].
Народи, що мешкали на території тогочасної Східної України, мали контакти з
ісламськім світом ще з раннього середньовіччя. Мусульманські автори
стверджували поширення ісламу серед печенігів у ХІ ст., але це можна
інтерпретувати як посилання на факт проповідництва ісламу серед кочівників, що
проживали в Причорномор’ї та Приазов’ї[173,с.113]. Середньовічні арабські
літописи повідомляли, що пращури сучасних осетинів – алани, вже на початку VIII
ст. прийняли іслам, їх поховання (за мусульманським обрядом) археологи
знаходять і дотепер у Донбасі.
Східна Україна була територією міграцій або кочівництва багатьох етносів,
відмінних за культурою і віросповіданням. Але з приходом монголо-татар і
створенням Золотої орди, а також прийняттям ханами орди на початку 14 ст.
ісламу, територія Східної України постала ареною міграцій народів, що
сповідують іслам (хоча не було постійного населення і поселень, територія
регіону використовувалась лише весною і влітку для випасання скоту, а восени та
взимку татари та ін. поверталися на території сучасної Херсонщини та Криму)
[172]. Водночас, є археологічні відомості про селища татар на Донці 14-16 ст.
(Маяцьке городище), про знайдення мусульманських амулетів у ньому [172]. Сама
степова зона Східної України, в межах сучасних Донецької і Луганської областей,
була слабо заселена і, фактично, не мала політичної організації або державної
влади. Однак визначити кількість мусульман, особливості релігійного культу, а
також межі поширення ісламу в регіоні у даний період неможливо, що обумовлено
вищезазначеними причинами.
Від часу входження земель колишньої Київської Русі до складу Великого
Князівства Литовського (у 14 ст.), а згодом і до Речі Посполитої, східний канал
контактів з мусульманами практично втратив своє значення. Контакти з народами,
що сповідували іслам мали, головним чином, військовий характер (війни з
Туреччиною та Кримським ханством). Східноукраїнський степ у 14-16 ст. був
санітарною зоною між руськими князівствами і татарами, що використовувалась
татарами для навали на північ[273, с.5-7].
Хоча мусульмани Криму (кримські татари) проживали неподалік від
східноукраїнського регіону (північно-східні межі розселення кримських татар
проходили по р. Берда, що в сучасній Запорізькій області), займалися як кочовим
скотарством, так і землеробством, але тільки ногайці (тюркомовне плем'я, яке
входило до Золотої орди, а потім виокремилось з неї), що з’явились на території
Приазов’я та Причорномор’я у 16 ст. з-за Волги та
- Київ+380960830922