РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ ЗІ СТВОРЕННЯМ
ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ’Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
2.1. Формування категорії зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням
загрози охоронюваним законом правам та інтересам, у цивільному законодавстві
З урахуванням результатів, отриманих при огляді літератури за проблематикою
дослідження, приступаючи до загальної характеристики відносин, пов’язаних зі
створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної
особи, слід зазначити, що окремим проблемам встановлення юридичних наслідків,
які виникають у зв’язку зі створенням загрози заподіяння шкоди правам та
інтересам фізичних або юридичних осіб, певна увага в юридичній літературі
приділялася ще до законодавчого врегулювання відповідних відносин у
вітчизняному цивільному законодавстві.
Однак, при цьому наукові дослідження цієї проблеми у сфері цивільно-правовій,
так само, як і розгляд її під кутом зору загальної теорії права, [24[80; 94]
Матвеев Г.К. Теоретические вопросы причинности бездействия // Сов. гос. и
право. – 1962. – № 10; Нерсесянц В.А. Некоторые проблемы неосторожной вины //
Сов. государство и право. – 1989. – № 3.] у сфері кримінального права [25[157]
Див., наприклад: Церетели Т.В. Деликты создания опасности // Сов. государство и
право. – 1970. – № 8. – С. 56.] та інших галузей правознавства мали, як
правило, фрагментарний характер, будучи складовою частиною дослідження більш
загальних питань визначення наслідків виникнення шкоди, у тому числі, зазнаної
при запобіганні загрози заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб [26[65;
153; 150] Див., наприклад: Крупка Ю. Щодо цивільно-правової відповідальності за
ядерну шкоду // Право України. – 1995. – № 1; Харитонов Є.О. Відшкодування
шкоди, заподіяної діями водія у стані крайньої необхідності // Рад. право. –
1976. – № 11; Харитонов Е.О., Васькин В.В. Возмещение вреда, понесенного при
предотвращении вреда, грозящего объектам природы // Проблемы укрепления
демократии, законности и правопорядка // Сб. науч. трудов. – Куйбышев, 1984.].
Із цих міркувань почати розгляд особливостей зобов’язань, що виникають у
зв’язку зі створенням загрози заподіяння шкоди життю, здоров’ю, майну фізичної
особи або майну юридичної особи, уявляється, доцільно з хоча б побічного огляду
положень законодавства інших країн, оскільки такі зобов’язання досить давно
відомі цивільному праву багатьох країн.
При цьому слід зазначити, що деякі підходи до правового регулювання відносин,
пов’язаних зі створенням загрози життю, здоров’ю і майну суб’єктів цивільного
права, намітилися ще у Стародавньому Римі, де існували зобов’язання, які були
відомі під назвою „нібито правопорушень” або „нібито делікти”.
Такі відносини виникли не відразу, оскільки спочатку доктрина римського права
виходила з того, що існує тільки два види підстав виникнення зобов’язань:
договори й правопорушення (делікти) і, таким чином, зобов’язання поділяються
на:
1) зобов’язання з договорів;
2) зобов’язання з деліктів [27[121; 143] Див., наприклад: Русу С.Д. Поняття
деліктних зобов’язань у римському приватному праві // Актуальні проблеми
держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 23. – Одеса: Юрид. л-ра., 2004. – С.
107–113; Франчози Дж. Институционный курс римского права / Пер. с итал. – М.:
Статут, 2004. – С. 349 та наст.].
Згодом, уже у пізньому римському приватному праві позадоговірні цивільні
правопорушення, які були пов’язані із завданням шкоди, але разом із тим, не
підпадали під ознаки приватних правопорушень (так званих приватних деліктів), а
одержали окреме найменування нібито правопорушень („нібито делікти” або
„квазіделікти”).
Із часом нібито правопорушення були визнані самостійним юридичним феноменом і
виділені окремо, являючи собою самостійну групу підстав виникнення зобов’язань,
поряд з договорами, правопорушеннями і нібито договорами [28[102] Див.:
Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,
2003. – С. 351.].
Загального визначення квазіделіктів римські юристи не запропонували, але
замість цього ними був складений досить великий перелік неправомірних дій, які
охоплювалися поняттям „нібито правопорушення”.
Найпоширенішими серед них були кілька видів неправомірних дій, які тягли
цивільно-правову відповідальність кількох різновидів:
1. Відповідальність судді за винесення несправедливого вироку. Навмисне
неправильне або недбале рішення судової справи, а також порушення інших
суддівських обов’язків визнавалося неправомірною дією – нібито деліктом і тягло
майнову відповідальність.
Суддя, що виніс явно несправедливий вирок або не з’явився в призначений день
для розгляду справи, був зобов’язаний відшкодувати заподіяну його
неправомірними діями шкоду потерпілій стороні.
У випадку навмисних неправомірних дій (dolus) суддя мав винести рішення про
відшкодування потерпілому збитків у межах усієї суми позову, а за наявності
його вини в іншій формі – повинен був сплатити штраф, розмір якого визначався
судом.
2. Відповідальність власників і жителів будинків „за викинуте” або „за
вилите”.
Власник приміщення, з якого було щось викинуте або вилите на вулицю, де
звичайно ходять або їздять люди, відповідав за завдану останнім шкоду. При
цьому не мало значення, ким була особа, яка щось викинула або вилила на вулицю,
– власником помешкання або наймачем, власником або утримувачем усього будинку.
Відповідальність у будь-якому разі покладалася саме на власника (володільця)
будинку.
Мешканці будинку, які проживали разом, несли солідарну відповідальність. Разом
із тим, той, хто лише тимчасово п
- Київ+380960830922