РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ПРИГОДНИЦЬКО-ШКІЛЬНИХ ПОВІСТЕЙ О. ОГУЛЬЧАНСЬКОГО, Б. КОМАРА,
А. ДАВИДОВА
У нашій роботі реінтерпретація пригодницько-шкільних повістей
О. Огульчанського, Б. Комара та А. Давидова здійснена в контексті типологічної
взаємозалежності, в порівняльному аспекті, зумовленому загальними
закономірностями розвитку літератури, мистецтва та форм суспільної свідомості.
У результаті порівняння жанрових особливостей пригодницько-шкільних повістей
1960 – 1980-х років цих дитячих письменників, у першому розділі встановлено ряд
спільних типологічних ознак на проблемно-тематичному й частково на образному
рівнях. У другому розділі цього дослідження зіставляємо твори
О. Огульчанського, Б. Комара та А. Давидова на світоглядному, естетичному,
образному, композиційно-сюжетному і мовностилістичному рівнях. Оскільки
наявність у повісті пригоди особливим чином впливає на її композицію, фабулу й
сюжет, спершу звернемо увагу на механізм їх взаємодії, тобто здійснимо
порівняльно-типологічний аналіз повістей на композиційно-сюжетному рівні.
2.1. Вплив пригодницького елемента на композицію,
фабулу творів і специфіку розгортання сюжету
Пригодницько-шкільна повість має ряд характерних ознак, які пов’язані з
особливостями композиції, фабули, сюжету. Один із найвагоміших критеріїв цього
жанру – наявність у змісті твору пригоди або ряду пригод, які переживають
персонажі. Такі повісті одночасно відносяться як до пригодницької літератури,
так і до шкільної прози, бо другий властивий їм вагомий критерій (окрім
пригоди) – це змалювання шкільного життя, хронотоп школи.
Показуючи різницю між романом і повістю, літературознавець Ю. Попов наголосив,
що дія повісті здебільшого зосереджена на повсякденному бутті та послідовному
плині часу на відміну від екстраординарності та динамічності роману і новели.
«Як наслідок, для повісті характерний порівняно повільний розвиток дії, рівний
ритм розповіді, відносна простота композиції» [102, с.419]. Усі названі ознаки
відповідають шкільній повісті. Але пригодницько-шкільній повісті притаманні
саме динамізм, неочікуваність розв’язки. Це можна пояснити тим, що
пригодницький елемент вносить свої корективи і нівелює статичні складники
жанру. Композиція твору стає складнішою, інтригує читача. О. Галич підкреслив:
«Основне художнє призначення композиції полягає в тому, щоб підпорядкувати
співвіднесеність, взаємозв’язок усіх складових елементів зображення у творі
меті послідовного, якомога повнішого і глибшого розкриття його змісту,
створення в читача відповідного авторському задумові емоційного враження»
[185, с.241]. Письменник має на меті не тільки показати шкільні будні, а й
зацікавити адресата твору надзвичайними подіями.
Пригодницько-шкільна повість зображує життя школярів. Як і будь-яке життя, воно
ділиться на дві нероздільні й разом з тим повні протиріч сфери: внутрішній і
зовнішній, духовний і матеріальний світи особистості. «Якщо митець намагається
відтворити зовнішній світ (він складається з описів місця дії і події), він
орієнтуватиметься на бачене, спостережене, вивчене тощо. Інакше кажучи, епос
тяжіє до життєподібних форм» [114, с.113]. Змальовуючи внутрішній світ героя,
автор показує суб’єктивні, особливі погляди персонажа на життя, звертається до
ліричних засобів самовираження.
Ю. Попов звертає увагу на важливу роль пригодницького первня у пригодницькій
прозі, зокрема в романі. Він наголошує, що пригодницький роман «є синонімом
чогось легкого і суто розважального, а пригода несе лише сюжетоформуюче
навантаження. Часто вона виконує змістовну, смислову функцію» [102, с.440].
Літературознавець простежує функцію пригоди в романах різних епох, різних
літературних напрямів. В античній літературі пригода уособлює невідому людині
волю богів і долі. У лицарському романі вона символізує боротьбу героя з
ворожими природними і соціальними силами, причому пригода сприймається автором
і героєм цілком серйозно. У шахрайському романі пригода сприймається з деякою
іронією. Для просвітителів вона була засобом ілюстрації певної філософської
концепції. Романтики розглядали авантюру як прояв авторської свободи та
могутності індивідуальної волі, яка здолала всі перешкоди на своєму шляху.
Реалістам, на думку Ю. Попова, пригода надавала можливість аналізу людської
психіки в екстремальних умовах або ж уособлювала соціальний конфлікт,
складності й суперечності людського буття. Оскільки пригодницько-шкільна
повість 1960 – 1980-х років творилася в руслі штучно насаджуваного методу
соцреалізму, пригода, на нашу думку, розглядалась як засіб розкриття
особливостей поведінки дітей і дорослих в несподіваних ситуаціях, складних
соціальних умовах. О. Галич акцентує на тому, що саме реалізм «відкрив шлях до
психологічного роману, епопеї, повісті…» [185, с.257]. Герої
пригодницько-шкільної повісті невіддільні від життя класу, школи, проте вони
рідко перебувають в гармонії з діяльністю школи, їм доводиться робити складний
вибір між тим, чого вимагає школа й суспільство, та тим, чого прагне їхня душа.
В основі цих творів лежать динамічні події. Зображення подій тісно
переплітається зі змалюванням внутрішнього світу персонажів. «Кожний епічний
твір передає певний випадок або цілу історію життя героя чи героїв. Це не
значить, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору
письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовують логіку розвитку
людських характерів» [185, с.258].
Ю. Попов підкреслює, що тільки у власне авантюрному романі, який з’явився в
епоху неоромантизму, «засіб перетворюється на м
- Київ+380960830922