РОЗДІЛ 2.
ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИНУЛИ НА ПОЯВУ ТА РОЗВИТОК АВІАЦІЙНОЇ ВИСОКОТОЧНОЇ ЗБРОЇ ,
ПРИЗНАЧЕОЇ ДЛЯ УРАЖЕННЯ НАЗЕМНИХ ТА НАДВОДНИХ ЦІЛЕЙ
2.1. Тактичні фактори.
Досвід Другої світової війни показав недостатню ефективність бойового
застосування некерованих АЗУ проти широкого кола наземних цілей, в першу чергу
рухомих, малогабаритних, добре замаскованих та сильно захищених. В кінці війни
середнє кругове відхилення авіаційних бомб при висоті скидання 3 – 5 км
складало 300 – 500 м, при бомбометанні з 9 – 10 км воно збільшувалося до 1 – 2
км, а інколи доходило до 3 – 5 км, чого було недостатньо навіть для ураження
стаціонарних об’єктів [1, с. 26]. Тому перед конструкторами прицільних систем
було поставлене завдання радикально підвищити точність влучення в ціль.
Застосування радіолокаційних прицільних систем дозволило зменшити кругове
імовірне відхилення до величини порядку 75 – 100 м, але і це не влаштовувало
військових фахівців провідних країн світу, адже ціль вважається ураженою з
імовірністю не менш, ніж 0,5 в разі, якщо відхилення засобу ураження від точки
прицілювання буде не більш діаметру воронки від його вибуху, який залежить від
калібру засобу ураження, щільності ґрунту та низки інших чинників. Проте,
досвід бойового застосування і випробувань американських авіаційних бомб
калібру 2000 фунтів (900 кг), показав, що ця величина складає від 6,8 до 16 м в
залежності від виду вибуху (миттєвий при торканні перешкоди або із зануренням в
ґрунт відповідно) [1, с. 31 – 32 ].
Створені під час Другої світової війни в Німеччині та США керовані засоби
ураження дозволяли підвисити влучність авіаційних боєприпасів.
Так, у 1945 році для знищення японського лінійного корабля „Ямато” було задіяне
58 авіаційне з’єднання ВПС США, яке виконало своє завдання після влучення в
ціль 13 великокаліберних авіаційних бомб і 10 авіаційних торпед, причому
авіаційний удар тривав дві години [146]. В той же час, за допомогою КАБ
протягом 1943 – 1944 років німцям вдалося знищити протягом кількох хвилин
новітній лінійний корабель італійського флоту „Рома” та пошкодити і вивести з
ладу до кінця війни лінкори „Італія” (Італія), „Уорспайт” (Велика Британія),
легкі крейсера „Філадельфія” і „Саванна” (США) та декілька бойових та
транспортних кораблів інших класів [112, c. 169 - 170]. Цікавим є те, що при
цьому застосовувалися поодинокі літаки або їх невеличкі групи.
В той же час, слід мати на увазі, що для знищення великогабаритної та сильно
захищеної цілі, якою є великий бойовий корабель, необхідно забезпечити влучення
авіаційного засобу ураження в найбільш уразливі місця його конструкції,
наприклад, такі, як сховище боєприпасів головного калібру, центр бойового
управління, машинне відділення, або влучити нижче ватерлінії [4, с. 225].
Вже у ході Другої світової війни в бойових порядках військ з’явилася велика
кількість цілей, які характеризувалися високою маневреністю, сильною
захищеністю та значною руйнівною силою. В першу чергу це стосується
бронетанкової техніки. Її виведення з ладу або знищення було можливим тільки
завдяки прямому влученню достатньо потужного засобу ураження. При цьому треба
пам’ятати, що швидкості бойових літаків значно зросли у порівнянні з авіаційною
технікою, яка застосовувалася в ході Другої світової війни, через що вирішення
завдання прицілювання і наведення авіаційних засобів ураження помітно
ускладнилося. Це вимагало від розробників бойової техніки вдосконалення не лише
прицільних систем, але й систем самонаведення у плані підвищення їх точносних
характеристик та автономності.
В післявоєнний період значно змінився характер бою. Бій став у повному
розумінні цього слова загальновійськовим, в ньому брали участь з’єднання,
частини і підрозділи всіх видів збройних сил і родів військ, вогневі і
маневрені можливості яких значно зросли у порівнянні з Другою світовою війною.
Бій став набагато більш швидкоплинним, до того ж провідні країни світу
планували активне застосування потужних засобів вогневого впливу на противника
аж до ядерної зброї. Керівництво таким боєм можливо лише за умови наявності
складної і розгалуженої системи управління, яка будується за ієрархічним
принципом з багаторазовим резервуванням. Дана система складається із мережі
командних пунктів, вузлів зв’язку та ліній передачі інформації різного рангу
значення. Такі об’єкти розташовувалися на місцевості розосереджено, ретельно
маскувалися та прикривалися міцною протиповітряною обороною. Ураження
переважної більшості таких цілей було можливим лише прямим влученням достатньо
потужного засобу ураження, особливо у випадку розміщення елементів системи
управління у підземному укритті. Таким чином, необхідність ураження системи
управління військами противника помітно вплинула на інтенсифікацію робіт щодо
створення авіаційної високоточної зброї.
Після Другої світової війни по мірі розвитку науки і техніки з’явилася велика
кількість систем озброєння, які мали ієрархічну структуру. Це означає, що дані
системи складаються з кількох елементів різного рангу значення. Виходячи із
цього, вихід із ладу елементу більш високого рангу призводив до більших
порушень у функціонуванні системи в цілому. Характерними рисами подібних цілей
є їх висока захищеність від повітряного нападу, незначні розміри, висока
маневреність. З метою їх укриття від засобів розвідки та бортових засобів
виявлення і прицілювання літаків застосовуються ефективні та відносно дешеві
засоби маскування, а також заходи радіоелектронної боротьби. Крім того,
кількість подібних об’єктів в бойових порядках досить велика, через що перед
командиром ек
- Київ+380960830922