РОЗДІЛ 2
ОЗБРОЄННЯ ВІЙСЬК ДЕРЖАВ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Військова організація держав і державних утворень Східної Європи періоду
раннього середньовіччя прямо залежала від того чи іншого за складом і якістю
комплексу озброєння, яким користувалися його воїни-професіонали й ополченці. У
кожній окремій державі, у кожного народу або союзу племен цей комплекс був
своїм, хоча і мав загальні риси і схожу динаміку еволюції з озброєнням
сусідів.
Визначення специфіки зброї того чи іншого етносу або держави багато в чому
залежить від вивчення взаємовпливу народів. У добу середньовіччя величезні
регіони мали досить близький набір озброєння і розвивалися в подібному напрямі,
втрачаючи свою етнічну специфіку [1.-С.13]. Комплекс зброї багато в чому ставав
загальнозональним. Особливе значення має подібність хозарського, булгарського і
давньоруського озброєння. Найбільша подібність спостерігається серед певних
типів і видів озброєння, що характеризує, головним чином, набір зброї кінного
важкоозброєного воїна. Близькість комплексів рицарського спорядження об’ємно
демонструє адекватність військових систем Русі, Хозарії та Булгарії. Наявність
подібних предметів у складі провідних наборів озброєння (кількісне
співвідношення яких часто малопорівнюване), при значній тотожності хронології
їхнього розвитку і помітній відмінності від бойового спорядження сусідніх
народів Східної Європи, дозволяє виявити загальні тенденції в удосконаленні
окремих предметів зброї, у характері самої військової справи [2; 3; 4.-С.132].
2.1. Комплекс озброєння війська Хозарського каганату
Озброєння хозарів було різноманітним. Як і слід наймогутнішим у військовому
плані державам, залишки їх матеріальної культури донесли до нас багато
предметів озброєння, зображень воїнів. До його складу входила метальна зброя
(лук, стріли, праща [5]), клинкова зброя (меч, палаш, шабля, кинджал, ніж),
древкова зброя (спис, сулиця, сокира), ударна зброя (палиця, булава, кистінь) і
захисне спорядження (обладунок, щит, шолом) [6.-С.17].
Лук у хозарів був складної конструкції центральноазіатського типу. Такий лук
з'явився ще на рубежі ери в середовищі сюнських племен. Кибить луків складалася
з частин, виконаних з певних порід дерева. Конструкція посилювалася кінцевими і
центральними, бічними і фронтальними кістяними накладками, що у похованнях
добре збереглися. Бічні накладки практично завжди були парними. Кінцеві
виконувалися у вигляді витягнутих пластин, що звужувалися на внутрішньому
кінці, з другого боку мали виріз для тятиви. Центральні накладки були
підтрапецієподібної форми з насічками на кінцях. Луки VII – VIII ст.ст.
однакові за схемою, проте у VIII ст. змінюється форма кінцевих бічних накладок,
що стають більш витягнутими зі зміщеним від краю вирізом для тятиви, і
центральних, котрі стають листоподібними. У IX – X ст.ст. кількість кістяних
накладок зменшується, найбільш розповсюдженим стає специфічний салтівський тип
лука, що часто мав лише одну верхню фронтальну накладку з вирізом для тятиви
[7.-Рис.2, 10, 12, 13].
Потужність лука при відмінності від кістяних накладок зменшилася. Це істотно
позначилося і на зменшенні ваги стріл. Хозарські луки VII – VIII ст.ст. були
дуже могутніми. Усі наконечники стріл – залізні черешкові. Найбільш поширені
трилопатеві, наконечники всіх інших типів – дволопатеві, плоскі трикутні чи
ромбоподібні, трапецієподібні та ін. використовувалися рідше. Невеликі
трилопатеві наконечники були універсальними. Наконечники з тупим вістрям
призначалися для ураження незахищеного обладнанням воїна і завдавали рани з
великою кровотечею. Спеціально для пробивання кольчуги виготовлялися вузькі
три- або чотиригранні наконечники. З другої половини VIII ст. з поширенням
кольчуг розміри наконечників зменшилися, з'явилися бронебійні наконечники
різних типів.
Сагайдаки до нашого часу практично не дійшли – від них залишилися тільки скоби
і гачки для підвішування. Про сагайдаки VII ст. дає уявлення берестяний
екземпляр із Сивашівки. Він аналогічний алтайським сагайдакам “з кишенею”,
проте відрізняється тим, що стріли вкладалися вістрям униз. Інший салтовский
сагайдак був виготовлений з дерева, зверху і частково всередині він був оббитий
товстою шкірою, угорі звужувався і був прикрашений кістяною пластиною; стріли
вкладалися вістрям униз. Аланський сагайдак із Дмитрівки, за реконструкцією
С.О. Плетньової, був шкіряний, дно закріплювалося залізною обоймою. Судячи з
зображення на пластині з Чир-Юрта, хозари тримали лук ненатягнутим, вкладеним у
шкіряний чохол, що підвішувався до пояса або сідла ліворуч [8.-С.347-348]. На
пластинах із Шиловського кургану і на ковші з Коцького містечка, хозарські
лучники стріляли з пішого положення, присівши на коліна й упираючи нижній
кінець лука на одне з колін.
Клинкова зброя хозарів в основному була однотипною (Вознесенка, Глодоси,
Перещепине). Мечі мали перехрестя з ромбоподібними виступами в центрі і на
кінцях, рукояті завершувалися фігурними золотими футлярами, а піхви мали Р –
подібні інкрустовані виступи. Кинджали часто були унікальними, колінчастими,
аналогії яких широко представлені на зображеннях з Середньої Азії і тюркських
скульптур [9.-С.59-61; 10.-Рис.7, 8, 11]. Орнаментальні мотиви і техніка
інкрустації золотою насічкою по залізу - дуже рідкісні для Східної Європи. У
такій техніці інкрустувалися найчастіше і вудила зі стременами. Така манера
оформлення зброї має явно середньоазіатське походження [11].
Поява шаблі на території України пов'язана з хозарами. У підкурганних
похованнях другої половини VII ст. за одиничними виключеннями представлені
тільки однолезові палаші довжино
- Київ+380960830922