РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ У ГРУПАХ ПОДОВЖЕНОГО ДНЯ
2.1 Діагностика соціального розвитку молодших школярів
Термін “діагностика” в історичному ракурсі зустрічається ще за часів
античності. Діагностами називали людей, що підраховували кількість загиблих у
бою. В епоху Відродження це поняття набуває медичного значення, що трактується
як “мистецтво розпізнавати хворобу”. Про науковий підхід до його тлумачення
можна говорити лише з кінця ХІХ століття, коли польські вчені Т.Котарбинський,
В.Чиж та російський лікар С.Боткін проголосити діагностику як один із
різновидів прикладної науки. Виникнення саме педагогічної діагностики пов’язане
з розвитком у цій науці експериментального напрямку. Діагностування спрямоване
на визначення сутності досліджуваного явища, яке характеризується внутрішнім
станом, структурою та функцією об’єктів, що вивчаються шляхом багатостороннього
його обстеження, пізнання характерних ознак з використанням загальних і
спеціальних діагностичних методик і засобів [207].
Висвітлення методологічних аспектів діагностики в педагогіці знайшло
відображення у психолого-педагогічних дослідженнях Б.Бітінаса, Ю.Гільбуха,
Н.Голубєва [33; 71; 74]. Теоретичні засади педагогічної діагностики розроблені
у працях Ю.Бабанського, Л.Виготського, Л.Занкова, В.Кан-Калика, І.Якіманської
[19; 59; 104; 116; 284] та інших. Науковим основам цього питання присвячені
публікації В.Загвязінського, К.Інгенкампа, Н.Кузьміної [99; 112; 150].
На сьогодні термін “діагностика” використовується в медицині, техніці та інших
галузях професійної діяльності людини. Психолог Ю.Гільбух зазначає, що слово
“діагноз” має два значення: по-перше, під ним розуміється визначення сутності,
причини будь-якого конкретного несприятливого моменту в структурі певного явища
з метою його ліквідації чи застосування відповідного рішення про вплив на
конкретний об’єкт. Такий різновид діагнозу вимагає часткового дослідження та
застосування певної корекційної дії. По-друге, значення терміну розуміється як
процес всебічного дослідження з метою визначення окремого явища, загального
стану. При цьому вивчаються сильні та слабкі сторони об’єкту, що потребує
профілактичної допомоги [71].
Німецький дослідник К.Інгенкамп під діагностичною діяльністю розуміє процеси, в
результаті яких з використанням інструментарію вчитель спостерігає за учнями,
проводить дослідження, обробляє отримані результати власної творчості [112, с.
8].
Діагностика як галузь педагогічного знання передбачає конструювання сучасного,
надійного методу дослідження для фіксації стану існуючих ознак явища, що
вивчається, розробку алгоритмів, процедур прийняття рішень, підготовку певних
методичних рекомендацій для користувачів, які цікавляться проблемами сучасної
науки. Основне завдання педагогічної діагностики полягає, на нашу думку, в
тому, щоб з’ясувати оптимальні сукупності фіксуючих показників стану
педагогічних явищ та процесів, де кожний окремо досліджуваний параметр тільки з
деякою долею вірогідності свідчить про цілісність цього явища і процесу.
Педагогічне діагностування в нашому дослідженні розглядається як практика для
з’ясування критеріальних характеристик соціального розвитку молодшого школяра
(СРМШ) і причин успішного його здійснення чи виникнення певних невдач при
цьому.
Діагностика СРМШ виступає колективним процесом, в якому нам необхідно було
об’єднати зусилля вчителів, вихователів, батьків для цілісної уяви про стан
досліджуваного явища.
Особистість в процесі свого формування, на думку Б.Бітінаса, потрапляє під дію
трьох сил, які визначають її цілі та дії. У першій виділяються потреби людини
за рівнем, що об’єктивують мотиви діяльності. Друга – це активність, що
породжує ставлення людини до оточуючого світу. Третя сила – спрямування, що
визначає процес розвитку та формування особистості. Індивідуальні та соціальні
відмінності у контексті визначають для педагогічної діагностики три шляхи для
характеристики визнання особистості (мотиви, активність та спрямування), тобто
поле для її семантичного простору [34].
Діагностика у нашому досліджені була спрямована на вивчення стану СРМШ у ГПД,
з’ясування особливостей міжособистісної взаємодії вихователя та учнів і учнів
між собою, взаємин з батьками та якості виконання соціальних ролей, які
передбачені їх віком, статусом і зумовлюються середовищем перебування.
В основу педагогічної діагностики нами покладаються принципи, сформульовані
дослідниками О.Киричуком та О.Коберником, а саме: цілеспрямованість, тобто
чітке визначення основних об’єктів духовного світу дітей, (особливостей їхньої
субкультури), які необхідно вивчити; неперервність діагностики, тобто, по
можливості, постійне вивчення колективу та особистості, оскільки процес
виховання та розвитку – неперервний; комплексний характер діагностики –
вивчення учня як цілісної особистості [124].
Діагностування СРМШ та інтерпретація отриманих емпіричних даних здійснювались
нами з урахуванням закономірностей і особливостей розвитку дітей цього віку. Ми
були свідомі того, що становлення учня молодшого шкільного віку як суб’єкта
навчально-виховної діяльності відбувається шляхом реалізації соціального
досвіду (тобто, власного засвоєння та відтворення явищ навколишньої дійсності)
[259]. Тому найпершим завданням на констатувальному етапі дослідження ми
вважали за необхідне з’ясувати місце, яке займає дитина в соціумі. З цією метою
нами була розроблена наступна модель кіл соціальної взаємодії (див. рис.
1.3.):
Рис. 2.3. Модель кіл соціальної взаємодії молодшого школяра
Ця модель складається з чотирьох умовних