РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
2.1. Поняття та юридична природа апеляційного провадження
Обравши шлях незалежного розвитку, Україна підтвердила своє прагнення розвивати
і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, одним із основних
принципів якої є забезпечення прав і свобод людини та громадянина. У розбудові
демократичної, соціальної правової держави важливу роль покликана відігравати
судова влада. Це можливо лише за умови здійснення судово-правової реформи,
зміст і загальні напрямки якої визначила Концепція судово-правової реформи в
Україні від 28.04.1992 р. та Конституція України, прийнята 28.06.1996 р.
Так, норми Основного Закону передбачають існування єдиної системи судів
загальної юрисдикції, запровадження вищих спеціалізованих судів, запровадження
апеляційного і касаційного перегляду рішень судів, фіксування судового процесу
технічними засобами та низка інших концептуальних засад здійснення правосуддя.
Статтею 55 Конституції України проголошено: “Права і свободи людини і
громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб” [125, с. 24].
Наступним кроком на шляху розбудови в Україні інституцій правового суспільства
стало внесення змін до чинного Кримінально-процесуального кодексу України 21
червня 2001 р. та прийняття 7 лютого 2002 р. нового Закону “Про судоустрій
України” [234]. Модифікований відповідно до основоположних світових тенденцій
Закон “Про судоустрій України” і змінений КПК України заклали нові правові
основи масиву функціонування судової системи, надали їй методологічної
цілісності. Поява у судовій системі апеляційної інстанції підняла надійність
судового захисту на загальноприйнятий у світі рівень. Окрім іншого, вибір такої
конструктивної системи продемонстрував здатність вітчизняних законодавців
виважено підходити до рецепції зарубіжного правозастосовчого досвіду,
узгоджувати його з вітчизняною правовою традицією та суспільним інтересом.
Як зазначає В.Т. Маляренко, справедливість судового вироку неможлива без
реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду.
Причому складом колегіальним, незалежним від суду, що постановив оскаржуваний
вирок, який без відправлення справи до суду першої інстанції може сам скасувати
попередній вирок і, дослідивши необхідні обставини, постановити свій,
остаточний [163, с. 42]. Такий порядок перевірки судових рішень прийнято
називати апеляційним. Він притаманний більшості країн світу, оскільки
вважається найбільш надійним і розглядається як додаткова процесуальна гарантія
захисту прав та охоронюваних законом інтересів сторін. Більш того, право на
оскарження судових рішень можна розглядати ще ширше, як невід’ємний елемент
самого права на судовий захист.
При анкетуванні практичних працівників судових та правоохоронних органів на
запитання “Чи є позитивним запровадження в Україні апеляційного порядку
оскарження судових рішень?” 76,9% респондентів відповіли позитивно, 15,6%
вважають, що ні, а 7,5% опитаним узагалі було важко відповісти на поставлене
запитання (додаток Б).
Апеляція (від лат. appellatio “звернення”) – одна з форм оскарження судового
рішення у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної)
інстанції, що має право переглядати справу [324, с. 131]. Новий тлумачний
словник української мови визначає апеляцію як оскарження ухвали, постанови
нижчої судової інстанції перед вищою [197, с. 51]. С.І. Ожегов дефінує апеляцію
як оскарження рішення суду до більш вищої судової інстанції з метою перегляду
справи [201, с. 28], Кримінально-процесуальний кодекс України у ст. 32 визначає
апеляцію як подання прокурора і скаргу учасника процесу про скасування або
зміну судового рішення в апеляційному порядку [283, с. 183], В.Ф. Бойко
розглядає апеляцію як основний засіб оскарження судових рішень, які не набрали
чинності, до суду вищої інстанції (апеляційного суду) з метою перевірки їх
законності та обґрунтованості [40, с. 24]. На думку О.Ю. Костюченко, апеляція –
це уніфікована форма звернення до апеляційного суду осіб, які мають право її
подати, з проханням про зміну чи скасування судового рішення. Її можна вважати
також засобом оскарження та приводом для перегляду рішень місцевого суду
(першої інстанції) в апеляційному суді (апеляційній інстанції) з метою
перевірки їх законності та обґрунтованості [135, с. 39]. У словнику юридичних
термінів апеляція має два значення: звернення до вищестоящого суду з метою
перегляду рішення нижчестоящого суду, який розглядав справу; скарга до
вищестоящого суду про скасування або зміну рішень нижчестоящого суду
[325, с. 21].
З огляду на це апеляцію – ми визначаємо як об’єктивно зумовлене правове явище,
що полягає у волевиявленні сторони процесу, певного суб’єкта, незадоволеного
рішенням суду першої інстанції, (повністю або в частині, що стосується його
інтересів) з метою ініціювати новий розгляд справи на підставі зазначених
порушень матеріального чи процесуального права.
Це право витікає з існування низки процесуальних норм, що закріплені в
главах 29-30 КПК України. На думку М.І. Сірого юридичну основу апеляції складає
процесуальне право учасників процесу на апеляцію та кореспондуючий йому
обов’язок вищого суду прийняти справу після її вирішення в нижчому суді та
розглянути по суті й остаточно [258, с. 113].
Не слід ототожнювати поняття апеляція та апеляційне провадження, оскільки
здавалося б вони схожі по суті, але все таки не є тотожними і відрізняються за
своїм етимологічним змі
- Київ+380960830922