РОЗДІЛ 2
Функціонування соціального інституту освіти
В ринкових умовах
2.1. Споживання та надання освітніх послуг у ринкових умовах
Ускладнення виробництва і насичення ринку різноманітними товарами повсякденного
попиту, науково-технічний прогрес, що зумовлює появу нових видів діяльності,
вплинули на підвищення значущості сфери освітніх послуг.
Перехід світового співтовариства в нову епоху – інформаційну – впливає і на
стан ринку освіти. Інформаційна відкритість суспільства, досить легкий доступ
до численних і різноманітних джерел інформації створює ситуацію, коли
очевиднішою стає потреба у високоякісній освіті та постійному відновленні
знань. Це також призводить і до підвищення престижу освіти (див.: [Мамонтов,
1999; Мамонтов, 2001]).
У наш час, як відзначає Н.В. Тихомирова, освіта стає такою ж сферою ринкових
відносин, як промисловість, будівництво, фінансова, кредитна й інші системи
(див.: [Тихомирова]). За досить короткий час економічних змін склався і
продовжує активно розвиватися ринок освітніх послуг України.
Ринок освіти в багатьох країнах є однією із найперспективніших сфер економіки.
Обсяги попиту та пропозицій освітніх послуг швидко зростають, особливо у вищій
і післядипломній освіті (тобто в підготовці і перепідготовці фахівців). Темп
росту ринку освіти в розвинених країнах сягають 10–15%, а окупність інвестицій
становить 300-600% (див.: [Панкрухин, 2002, 511]).
Незважаючи на те, що ринок дедалі більше входить у всі сфери життєдіяльності
людини, його визначень бракує. Це слово вживається з різними значеннями, а тому
чітко обмежимо сферу його функціонування і подамо дефініцію, прийнятну для
нашої роботи. Насамперед, спробуємо запропонувати наше розуміння поняття
„ринок”. Описана ситуація зумовлює доцільність теоретичного уточнення та
визначення терміна, що й зроблено на підставі синтезу наявних визначень.
Так, під ринком освітніх послуг розуміють усі матеріальні взаємини учасників
освітнього процесу: учнів, організацій, що надають освітні послуги, осіб і
організацій, що оплачують ці послуги (див.: [Березин]). Визначення російського
дослідника І. Березіна обмежує діяльність інституту освіти та повністю відкидає
його соціально значущі функції.
Російський соціолог В. Радаєв наводить декілька визначень ринку. Згідно з одним
з них ринок – це місце, де регулярно зустрічаються продавці і покупці, і
організується процес торгівлі, визначена територія, на якій відбуваються акти
купівлі-продажу (див.: [Радаев, 1999, 28–37]). Таке визначення частково входить
до кола інтересів нашого дослідження, оскільки ми розглядаємо ринок освіти на
чітко визначеній території, а саме в запорізькому регіоні.
Спираючись на інші трактування ринку, наведемо наступне визначення ринку, що
використовується в нашому дослідженні. Ринок освіти – це сумарний
платоспроможний попит на освітні послуги (див.: [Котлер, 28]). У цій дефініції
акцентується на сукупності споживачів, які не тільки формують попит на освітні
послуги, але ще й у змозі сплачувати їх.
У контексті роботи використовується також і інше розуміння ринку, а саме:
„Ринок як саморегулюючий механізм попиту та пропозиції”. Це розуміння ринку
включається в цикл наших аргументів про об'єктивну, ринкову природу форми
надання освітніх послуг, що полягає в зміні функціональних пріоритетів з
„передачі знань”, до забезпечення потреб споживачів освітніх послуг. Річ у тім,
що, згідно з дослідженнями, саме знання не є головним мотивом, а, відповідно, і
потребою, здобуття освіти. Пріоритетними є інструментальні мотиви оволодіння
професією – прибуток та певний соціальний статус. Ринковий механізм
саморегуляції спонукає освітні установи також змінювати пріоритети своєї
діяльності: від „надання знань та умінь” до „легітимізації певного освітнього
рівня”. Ці дві функції, хоча і мають деяке співвідношення, але повністю не
збігаються.
Специфікою ринку освіти є також те, що власне ринок не є панівною формою
відносин. Це економічна система, у якій діє саморегулюючий ринковий механізм,
але на нього впливають інституціональні механізми контролю якості освіти, її
змісту і професійна спеціалізація. Ринок освіти відчуває на собі комбінований
вплив держави і попиту споживачів освітніх послуг. Тут встановлюється
своєрідний баланс, динамічна рівновага між вимогою держави з її стандартами і
побажаннями клієнтів. Коли цей баланс порушується – виникає конфлікт (див.:
[Покатило; Богданенко]).
Для розуміння сутності ринку освіти регіону не достатньо одного лаконічного
визначення. Враховуючи різні аспекти розуміння ринку, пропонуємо підсумкову
систему його визначень.
Ринок освіти регіону – це соціоекономічна система, в якій дії саморегулюючого
ринкового механізму взаємозв’язку попиту та пропозицій надання послуг освіти
пов'язані з інтересами та потребами споживачів, державними та
інституціональними засобами контролю якості, змісту освіти і професійною
спеціалізацією, обумовленою специфікою регіону.
Тут враховуються такі фактори, як територіальні кордони, специфіка економіки,
географічного розташування, культури і традицій регіону. Наприклад, Харків і
Дніпропетровськ – міста, де історично склалася якісна система освітніх установ.
Місто Запоріжжя не має таких традицій, у ньому менша кількість наукових та
освітніх закладів, тому ринок освітніх послуг інший, не подібний до сусіднього
Дніпропетровська.
Регіональний ринок освітніх послуг відносно самостійний стосовно
загальноукраїнської системи освіти з регіональними механізмами саморегуляції.
Щодо освіти не можна сказати, як того вимагає класична теорія ринку, що
соціальне середовище й інші зовнішні фактори знижують ефе
- Київ+380960830922