РОЗДІЛ 2
МОЛОДІЖНИЙ РУХ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ
Розвиток молодіжного руху за роки незалежності Україні показує, що він набуває
певного статусу та відповідає за відтворення важливих соціальних відносин, які
формуються як у молодіжному середовищі, так і між молоддю як соціальної групою
та державою. Досвід українського законотворення підтверджує предметну
зацікавленість держави в активному залученні творчого потенціалу молоді та її
організацій щодо вирішення як власних проблем, так і загальносоціальних. Окрім
того, зацікавленість державних інституцій в ефективній діяльності різних
молодіжних громадських організацій у якості ланки, що зв'язує державну владу та
молодіжну спільноту, показує, що молодіжні об'єднання сформувалися яка певна
діюча інституція. Але перш, ніж казати про це з впевненістю, треба зрозуміти,
які саме форми приймає сучасний молодіжний рух і яке місце він займає в житті
молоді і суспільства. Для цього в другому розділі роботи ми визначимося з
поняттям молодіжного руху (з метою подальшої його операціоналізації в якості
об'єкту емпіричного соціологічного дослідження), розглянемо
організаційно-правові основи його інституціоналізації, обґрунтуємо погляд на
молодіжні організації як суб'єкти державної молодіжної політики та детально
звернемося до досвіду її втілення в діяльності молодіжних об'єднань на
регіональному рівні.
2.1. Молодіжний рух: поняття та призначення на перехідних етапах суспільного
розвитку
Перш ніж перейти до аналізу молодіжного руху та його інституціоналізації,
коротко зупинимося на характеристиці молоді як соціальної групи. Молодь в
соціологічному розумінні - це велика соціальна група, яка має психологічні і
соціальні ознаки, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих
людей, так й тим, що їх соціально-економічне і соціально-політичне становище,
їх духовний світ находяться в стані становлення, формування. До молоді, як
правило, відносять (у соціології) людей у віці 16-30 років [165, c.421]. Однак
соціальна неоднорідність молоді примушує деяких дослідників визначати “верхню”
вікову межу молоді в залежності від довготривалості формування
соціально-економічних і професійних якостей різних груп. Так, соціальне і
професійне становлення молодого робітника в основному завершується до 25 років,
а молодого вченого - до 35 [153, c.66].
Вікова межа молоді залежить також від особливостей конкретно-історичної
ситуації в тієї чи іншої країні, її суспільного ладу. Наприклад, зростаюча
значущість нерівності стартових можливостей на початку життєвого шляху
обумовлює різношвидкісну соціальну дорослість різних груп молоді. Прискорюється
незбіг соціального часу: для одних молодість завершується в 25-26 років - в
цьому віці вони соціально затвердилися як особистість, знайшли самостійність;
для інших, а їх більшість, зростання затягується на невизначений строк.
Соціальні витрати такого життєвизначення для суспільства катастрофічні:
відкладається створення нових сімей і народження дітей, отримання освіти
соціально малоефективне, бо не дає засобів для гідного існування, зростаюча
апатія робить контури демократичного суспільства надто примарними.
Складність вивчення процесів ідентифікації різних верств молоді з різними
сферами діяльності (економічною, політичною, освітньою, науковою,
управлінською, сімейною) вимусили соціологів шукати нові методи дослідження,
оскільки метод стратифікації дозволяв вивчати молодь лише в статичному плані,
тобто як соціально-демографічну групу. Вельми слушними в зв’язку з цим є
пропозиції використання для вимірювання ідентифікації індивіда із статусом
соціальної групи методу соціальних траєкторій [66, c. 93], а для встановлення
ідентифікації індивіда з діяльністю групи в окремій сфері суспільного життя -
методу тезаурусу [83, c. 71]. А.І.Ковальова наступним чином пояснює значення
методу соціальних траєкторій: “Соціалізаційні траєкторії молоді зазнають як
поширення горизонтальних відмінностей, так й стратифікацію, викликану суттєвою
різницею в способі життя, освіті, доступі до інформації. В соціалізаційних
траєкторіях молоді виявляються відхилення в процесі соціалізації не тільки як
форми девіації, але і як передчасне або як відстале засвоєння соціальних норм і
культурних цінностей, засвоєння соціальних ролей, а також затяжні кризи
соціалізації в молодому віці” [66, c. 93]. Практичне використання даного методу
полягає в наступному: обирається група молоді за окремими ознаками (вік, стать,
освіта, місце проживання) і досліджується, наскільки вона оволоділа соціальними
ролями - професійною діяльністю, і, як наслідок, фінансовою і матеріальною
незалежністю, відокремлення її від батьків і самостійне проживання, створення
сім'ї, народження дітей тощо.
Метод тезаурусу, запропонований російським дослідником В.А.Луковим, являє собою
“повний систематизований склад інформації (знань) і установок у тій чи іншої
сфері життєдіяльності, який дозволяє в ній орієнтуватись” [83, c.71-72].
Специфіка такого підходу складається в тому, що поняття молоді виходить за межі
широко розповсюдженого визначення молоді як соціально-демографічної групи:
поняття молодь тут включає три (а не один) компоненти - “людей”, “цінності” і
“речі”. В центр уваги дослідника потрапляють ціннісно-нормативні й
інформаційно-орієнтаційні комплекси. Інформаційно-орієнтаційний комплекс
дозволяє дослідити, що молода людина обирає шлях не від загального (молодь) до
окремого (молода людина), а від “свого” до “чужого”. “Своє” виступає замісником
загального. Реальне загальне (тобто молодь) вбудовується в “своє” (бо я
ус
- Київ+380960830922