РОЗДІЛ 2
НАУКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ: СУБ’ЄКТИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА
ЦІННІСНО-НОРМАТИВНА СТРУКТУРА
2.1. Соціокультурні складові розвитку науки
В процесі соціологічного дослідження наука постає як складний і багатогранний
соціокультурний феномен, вплетений у всі сфери людських відносин. За останні
роки відбулися серйозні зміни в сфері науково-дослідної діяльності починаючи
від її структури і закінчуючи відносинами всередині наукових спільнот.
Загалом наука як соціальний інститут виконує три основних соціальних ролі, які
характеризують її як багатогранний соціокультурний феномен:
як багаторівнева система наукових знань, що динамічно розвивається;
як специфічний вид творчої діяльності, направлений на створення нових ідей,
генерування нових знань, що об’єктивно відображають навколишній світ;
як сукупність соціальних взаємодій, що пов’язують один з одним різних учених,
наукових спільнот, а також останні з усіма підсистемами єдиної і цілісної
системи суспільства – економічною, соціальною, духовною, освітньою тощо.
З ролей, які виконує наука, випливають основні функції науки як соціального
інституту. Як відомо, першою і найважливішою функцією соціології є генерування
нового достовірного знання, що реалізується через відкриття нових, раніше
невідомих фактів і процесів у розвитку природи і суспільства, в самому
людському мисленні; через висування нових ідей, понять, формул, гіпотез і
законів, що раніше не існували; через зміну картини світу, що виступає
узагальненим втіленням сукупності наукових знань певної епохи.
Іншою важливою соціальною функцією науки є тлумачення фактів і процесів у нових
поняттях, теоретичних концепціях, адже недостатньо просто розуміти процеси і
явища навколишнього світу, необхідно вірно їх тлумачити, уловити їх
взаємозв’язки. Наука не лише пояснює ті явища і процеси, які ми бачимо в
дійсності, але й вказує нам на те, чому ми бачимо саме це і саме так, і яким
чином можна вплинути та змінити те, що ми спостерігаємо.
Ще одна суттєва функція науки полягає у властивій їй верифікації, перевірці
істинності висунутих наукових тверджень і теоретичних конструкцій.
Четверта функція науки заключається у можливості передбачати та прогнозувати
виникнення нових, раніше невідомих фактів, явищ, процесів, які можуть відбутися
в недалекому майбутньому.
П’ята функція науки передбачає поширення отриманих знань. Соціальна значимість
наукової діяльності визначається не лише її можливістю генерувати нове наукове
знання, але й можливістю поширювати отримане знання, включати його в
інформаційні процеси, що пов’язують між собою велику кількість індивідів, їх
різноманітних спільнот і організацій.
Ще одна досить важлива функція науки полягає в її можливості реалізувати
отримані нові знання в техніці і технології відповідно до цілей, норм,
критеріїв, що формуються в суспільстві.
Наступна функція проявляється через функціонування науки як важливого
компонента духовної культури, що слугує важливим важелем духовного прогресу
суспільства. Процес наукового пізнання зумовлений не лише особливостями
об’єкта, що досліджується, а й численними факторами соціокультурного
характеру.
Розвиток науки завжди відбувається в конкретних історичних умовах, які
визначаються перш за все продуктивними силами суспільства. Завдання, які
ставить суспільство перед наукою, ставлення до науки і створені для неї умови,
можливості реалізації досягнень науки – все це залежить від досягнутого етапу
суспільного розвитку, характерних для нього засобів виробництва і виробничих
відносин, а також рівня освіченості, обізнаності стосовно нових напрямків
наукових досліджень.
Розгляд науки через призму соціокультурних факторів її розвитку дає можливість
аналізувати зміну типів культури, що, у свою чергу сприяє зміні способів
бачення реальності в науці, стилів мислення, які формуються в контексті
культури і піддаються впливу з боку різних її феноменів. Цей вплив може бути
охарактеризований як включення різноманітних соціокультурних факторів у процес
генерації власне наукового знання [71, с. 11].
Характеристика розвинутих форм наукового пізнання дає можливість вибрати шлях,
на якому слід шукати вирішення проблеми розвитку наукового знання як феномена
культури та прослідкувати специфіку формування соціальних взаємодій між ученими
в процесі здійснення наукових відкриттів. Оскільки дослідження розвитку
філософсько-наукового світогляду не є самоціллю, нам важливо зрозуміти коріння,
динаміку структури, що називається наукою, оскільки здійснюваний аналіз має за
мету, уточнюючи соціальні, культурні та гносеологічні особливості
функціонування тієї чи іншої епохи, вияснити її реальні можливості генерувати
науку.
Наука і культурно-історичні системи мають спільні засади в розвитку
цивілізації. Відносини науки та культурно-історичних систем не зводяться до
зовнішньої взаємодії, а мають внутрішні стимули. Розрив між цими двома
смислоутворюючими системами освоєння світу виникає лише під час кризи певних
суспільств та відповідних їм ідеологій. Але у типових обставинах наука та інші
утворення культури взаємодіють на внутрішньосистемній основі. Інакше кажучи,
проблема взаємовідношень науки та культурно-історичних систем невіддільна від
питання про єдність культури. А така єдність є результатом історичного розвитку
[72, с. 20].
ХХ століття посідає особливе місце в історії людства не тільки тому, що в ньому
відбулося кілька соціально-політичних революцій і набрав бурхливого темпу
науково-технічний прогрес. Останні досягнення в сфері науки та технології
дозволяють вести мову про те, що завершується ціла епоха в розвитку людс
- Київ+380960830922