РОЗДІЛ 2
ДІЄСЛОВА РУХУ, ПЕРЕМІЩЕННЯ В СКЛАДІ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1. Загальна характеристика дієслів руху, переміщення
Дієслова руху як об’єкт дослідження привертали найбільшу увагу
вчених-лінгвістів. Як свідчать спостереження, коло носіїв цієї процесуальної
ознаки досить широке: ними можуть бути суб’єкти, виражені істотами й
неістотами. Своєрідність цих дієслів репрезентується як їх видовою кореляцією,
так і словотвірними можливостями, передусім це стосується префіксації, оскільки
саме вона обумовлює взаємодію дієслів зазначеної групи з дієсловами інших груп.
Це пояснюється неоднорідністю дієслів на позначення руху, що підлягають
подальшій градації залежно від характеру руху, його напрямку в просторі тощо
[131, с.64].
Як відомо, філософська наука кваліфікує рух як спосіб існування матерії, як
найважливіший її атрибут [194]. У найширшому понятті рух представляє собою
“зміни взагалі”, будь-яку взаємодію матеріальних об’єктів. Однією з форм руху
матерії є механічний рух, тобто “переміщення тіл відносно один одного чи
відносне переміщення частин тіла” [194]. Зазначений механічний рух притаманний
усім предметам об’єктивного світу. Одні з них створюють цей рух самостійно,
активно, наприклад, істоти, інші ж (неживі предмети) нездатні до активного
механічного руху. Рух предметів неживої природи здійснюється за ініціативою і
під впливом істот та різноманітних фізичних сил природи: вітру, води тощо. У
мовній свідомості людини знайшли відображення такі форми руху, які пов’язані з
трьома найбільш звичними для мовців середовищами: з поверхнею суші, водою й
повітрям. Різні форми механічного руху отримали найбільш спеціалізоване
вираження в лексико-семантичній групі дієслів руху, про що свідчить
аналізований матеріал.
По-різному визначаючи семантичний склад лексем зазначеної семантики, дослідники
виражають суперечливі думки щодо категоріальних компонентних ознак дієслів
руху, переміщення. На думку В.М.Русанівського, це пояснюється широтою
граматичного діапазону дієслова, що уможливлює виокремлення великої кількості
диференційних ознак, покладених в основу семантичного аналізу дієслів [185,
с.325]. Н.Н.Сергєєва, розглядаючи дієслова горизонтального руху-переміщення
сучасної російської мови, виділяє наступні семантичні компоненти: 1 – характер
руху (горизонтальний рух-переміщення); 2 – спрямованість / неспрямованість
(найбільш загальний компонент у розглядуваному класі); 3 – спосіб
руху-переміщення (хід, їзда, біг, політ, плавання, повзання, плазування); 4 –
рух, пов’язаний з прямим об’єктом (нести кого-що, везти кого-що); 5 –
каузування об’єкта до руху (рухати кого-що, гнати кого-що); 6 – темп руху (дуже
швидко, швидко, поквапливо, неквапливо, повільно, дуже повільно); 7 – якісну
характеристику руху (рух з певною метою, безцільний рух, невпорядкований рух,
розмірений рух тощо) [174, с.10].
В україністиці ученими-лінгвістами досліджено лише окремі аспекти назв руху як
лексико-семантичної групи. Так, М.А.Жовтобрюх, розглядаючи категорію виду
дієслів, відзначає, що дієсловам брести, бігти, вести, їхати, летіти властиве
значення протяжності дії у певному напрямку, а дієсловам бігати, бродити,
возити, водити, їздити, літати – значення її повторюваності. Учений зауважує,
що в дієсловах руху сучасної української мови наявне значення конкретності та
повторюваності: “Якщо взяти два приклади – Кінь біжить і Кінь бігає, то в
першому з них дієслово біжить позначає рух у певному напрямку, а в другому –
дієслово бігає – рух взагалі” [185, с.64].
Дослідники, визначаючи функціонально-семантичні групи дієслів, розрізняють 41
семантичну групу і серед них дієслова зі значенням пересування (брести,
бродити, їхати, їздити, іти, крокувати, лазити, лізти, летіти, линути, літати,
простувати, прямувати, ходити), зміни місцезнаходження (спускатися, сходити),
переміщення (водити, возити, волочити, носити, тягати), спрямування дії
(капати, кидати, лити, сипати) [185, с.326].
Н.І.Грицик, порівнюючи дієслова зі значенням наближення в українській і
російській мовах, виділяє такі семантичні ознаки: 1 – вказівка на
суб’єкт/об’єкт; 2 – спосіб (пішки, стрибками, за допомогою засобів
пересування); 3 – середовище (земля, вода, повітря); 4 – швидкість (повільно,
швидко, безвідносно до швидкості); 5 – характер (енергійно, обережно, плавно);
6 – стан суб’єкта, що рухається (долаючи, переборюючи що-небудь); 7 – звуковий
ефект; 8 – мета. Найбільш істотними й обов’язковими серед відзначених
дослідниця вважає такі семи: вказівка на суб’єкт / об’єкт наближення; спосіб та
середовище наближення. Ці ознаки, на її думку, утворюють регулярні опозиції,
обумовлені значенням результативного наближення, є постійними семантичними
ознаками всіх дієслів наближення і здатні виступати, таким чином, як основні,
або інваріантні, семантичні компоненти. Усі інші диференціальні парадигматичні
ознаки є додатковими, можуть бути основою подальшої класифікації лексичних
одиниць у межах семантичних полів. Вони вказують на обставини, за яких
відбувається дія, модифікують основне значення наближення [цит. по 156].
Т.М.Орлова, досліджуючи семантичну структуру та лінгвостилістичні можливості
назв руху в сучасній українській мові, виокремлює такі їх характерні ознаки: 1
– спрямованість переміщення (характер просторового відношення між предметом,
відносно якого відбувається переміщення, і суб’єктом чи об’єктом дії); 2 –
спосіб пересування (рух без допомоги транспортних засобів, самостійно та рух за
допомогою транспортних засобів); 3 – сфера руху (по землі, по воді, у повітрі);
4 – відношення руху до суб’єкта/об’єкта (незалежне
- Київ+380960830922