РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ
2.1. Основні механізми та інструменти дипломатичної діяльності Святого Престолу
Діяльність сучасної дипломатичної служби Святого Престолу регулюється трьома
основними папськими нормативно-правовими актами: Моту пропріо Папи Павла VI
“Турбота про всі церкви” від 24 червня 1969 р., “Кодексом канонічного права”
від 1983 р. та Апостольською конституцією “Добрий Пастор” від 28 червня 1988
р.
Папа Римський відіграє фундаментальну роль у функціонуванні та формуванні
дипломатичної служби Святого Престолу. Він сам особисто або через підлеглі йому
органи Римської курії здійснює представництво Святого Престолу і Держави Міста
Ватикан на міжнародній арені, укладає, ратифікує, денонсує міжнародні угоди,
приймає дипломатичних представників іноземних держав та відповідно до канону
362 Кодексу канонічного права “має невід’ємне і незалежне право призначати,
направляти, переводити і відкликати своїх власних Легатів [21 Легат – загальна
назва папських представників.], які представляють його при окремих Церквах
(Ecclesiae particulares – В. К.) [22 Відповідно до канону 368 ККП окремими
церквами називаємо “…в першу чергу, дієцезію (єпархію - В. К.)”. ] у різних
країнах і регіонах, при державах та громадській владі, дотримуючись норм
міжнародного права стосовно направлення і відкликання послів, які призначені в
ту, чи іншу державу” [203].
Така централізація влади у прийнятті зовнішньополітичних рішень Святого
Престолу пояснюється тим фактом, що Папа Римський відповідно до католицької
доктрини є наступником святого апостола Петра, якому Ісус Христос доручив
верховну владу в церкві (пор.: Мт. 16, 18-19). З огляду на свою посаду, тобто у
якості Намісника Ісуса Христа, Єпископ Рима має не лише верховну, але й повну,
безпосередню та універсальну [23 Повна влада означає те, що вона має всі
необхідні засоби для спасіння душ, безпосередня – на кожному ступені ієрархії
Папа може приймати рішення, а універсальна – поширюється на всіх членів церкви
[див.: 179, с. 48].] владу (кан. 331 ККП). Таким чином, Папа Римський є
головним суб’єктом законодавчої, виконавчої і судової влади в Католицькій
церкві та відповідно до цього - абсолютним теократичним монархом Держави Міста
Ватикан.
Здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, Папа спирається на органи Римської
курії, які згідно з Апостольською конституцією “Добрий Пастор” поділяються на
дві групи: відомства та установи. До відомств належать Державний секретаріат,
конгрегації, суди, папські ради та відділи (ч. 1 ст. 2). Серед установ можна
назвати Префектуру папського дому та Відділ папських літургійних свят (ч. 1 ст.
2). Окремо також можна виділити ще дві групи органів Римської курії: Папські
комісії і комітети та інституції, пов’язані зі Святим Престолом.
Безпосередньо сфера міжнародних відносин входить до компетенції Державного
секретаріату, який складається з двох секцій: Секції загальних питань (Перша
секція) та Секції у справах відносин з державами (Друга секція). Очолює це
відомство Державний секретар, що, на відміну від інших голів органів Римської
курії, призначається Папою на невизначений термін [24 Решта голів органів
Римської курії призначається Папою на п’ятирічний термін (ч. 1 ст. 5 ДП). Однак
у разі необхідності цей термін може бути продовжено.]. Державний секретаріат,
як і відомства зовнішніх зносин багатьох країн світу, побудований за
функціонально-територіальним принципом. Однак важко назвати дане відомство
чисто зовнішньополітичним, оскільки до сфери його компетенції входять не тільки
питання двосторонньої та багатосторонньої дипломатії, але й питання координації
діяльності інших органів Римської курії та Держави Міста Ватикан. Отже,
Державний секретаріат відповідно до світської, демократичної моделі побудови
державних органів, поєднує виконання функцій як відомства закордонних справ,
так і кабінету міністрів. Також необхідно наголосити на тому, що Апостольська
столиця взагалі не вживає такі терміни як “зовнішня політика”,
“зовнішньополітичне відомство Святого Престолу”. Оскільки Католицька церква, як
вважають її члени, є універсальною інституцією і жодна країна світу чи народ не
є сторонніми для неї. За словами колишнього керівника другої Секції Державного
секретаріату архієпископа Джованні Лайоло: “…Католицька Церква відчуває себе
внутрішньою частиною кожного народу і кожної нації, і відчуває кожний народ і
кожну націю частиною самої себе, звичайно, визначаючи і поважаючи різницю між
ролями релігійних і політичних інстанцій у різних державах” [58].
Секцією загальних питань керує архієпископ заступник (substitute) Державного
секретаря за допомогою асесора. До її складу входять вісім мовних підрозділів
(латинський, італійський, французький, англійський, іспанський, німецький,
португальський та польський), через які обробляються листи, що надходять до
Святого Престолу або направляються з Апостольської столиці. Окрім цього Секція
загальних питань включає в себе спеціалізовані служби: шифрувальну; канцелярію
апостольських листів, що відповідає за доставку папських документів; секцію у
справах відносин з відомствами; юридичну секцію; секцію міжнародних католицьких
організацій, яка, консультуючись з іншими компетентними відомствами, займається
питаннями представництва та діяльності Святого Престолу у міжнародних
католицьких та міждержавних організаціях; кадрову секцію, що керує
призначеннями в Римській курії, нунціатурах та апостольських делегаціях; секцію
протоколу та церемоніалу, яка організовує прийоми голів держав, міністрів та
послів; секцію документації та інформації; секцію почесних нагород [212, c.
140
- Київ+380960830922