РОЗДІЛ 2.
Пізньопротестантські спільноти в контексті глобалізаційних реалій сучасності
Процеси глобалізації означають, крім іншого, ще й поширення тенденцій, які
визначають суспільно-релігійний розвиток того чи іншого регіону на інші
просторові ареали. Такий стан речей не є неминучою необхідністю, тобто
всюдиприсутньою рисою глобалізації, але прогнозується із дуже високою
вірогідністю. Особливо таку можливість варто враховувати, коли йдеться про
розвиток всередині одних і тих самих конфесійних систем. У цьому контексті
видається доречним нагадати про те, що деякі поширені нині в Україні форми
релігійних практик і – ширше – віроповчальних конструктів п’ятнадцять-двадцять
років тому здавалися такими, які належать виключно Заходові, або мають
винятково орієнтальну природу і не здатні адаптуватися до українського
культурного етносу. Між тим зняття ідеологічних бар’єрів, а також можливість
провадження розгорнутої місіонерської діяльності призвели до суттєвої
реконфігурації конфесійної карти донедавна закритих країн. Принаймні, якщо
говорити про посткомуністичні країни Центральної та Східної Європи, то одним з
головних (а у деяких країнах – визначальним) наслідків такої реконфігурації
постала величезна множинність деномінацій, течій і рухів, які мають
протестантське походження і в англомовній літературі позначаються терміном
‘evangelical’.
Євангелічна церква - Еvangelische kirche – термін, який застосовував до своєї
церкви в Німеччині ще Мартин Лютер. Згодом цим терміном стали позначати
релігійні рухи і деномінації, які виросли з серії релігійних відроджень у
Північно-Американському англосаксонському світі XVIII – початку ХІХ ст.
Ключовими постатями цих відроджувальних рухів були мандрівний англійський
проповідник Дж.Вайтфілд (1715-1770), засновник методизму Дж.Веслі (1703-1791)
та американський філософ і теолог Дж.Едвардс (1703-1758). Релігійні пробудження
зрештою призвели до того, що баптисти й методисти виросли з релігійних спільнот
сектантського типу і постали як дві потужні протестантські деномінаційні
родини. В той спосіб концепт євангельського протестантизму було кодифіковано,
рутинізовано, а згодом – і модифіковано групою євангелістів, серед яких
особливе місце належало Ч.Фінні (1792-1875). До початку 1820-х євангелічний
протестантизм став домінуючим виявом християнства у його американізованому
інваріанті. Напередодні Громадянської війни між штатами євангелічні спільноти
розгорнули, по суті справи, потужний рух за трансформацію усього американського
суспільства, інструментами якої стали кампанія, спрямована на утвердження
поміркованості і стриманості, а також ранній жіночий рух, різноманітні
філантропічні організації та рух за ліквідацію рабства. Після Громадянської
війни євангелічна культура стає домінуючою в США і значною мірою залишається
такою дотепер, незважаючи на потужні хвилі непротестантської імміграції в
країну впродовж ХІХ-ХХ ст.
При цьому дати визначення євангелізму непросто. “Євангелізм, – писав з цього
приводу К.Л.Вудворд – це ріка, чиї береги не дуже чітко позначені”. [68 Kenneth
L. Woodward. The Split-up Evangelicals // Newsweek. – No. 99. – April 26, 1982.
– P. 89.] Одне з можливих визначень євангельських християн пропонує Дж.Скотт.
Він визначає їх як таких, хто ідентифікує себе з ортодоксальною Реформацією у
своїх відповідях на два фундаментальні питання. Перше: як можливо для грішника
бути спасенним і бути примиренним з Богом (відповідь: solus Christus; sola
gratia; sola fide). Друге: якою силою я вірю у те, що я вірю і навчаю тому,
чому я навчаю (відповідь: sola scriptura). [69 John R. W. Stott. The
Evangelical View of Authority // Bulletin of Wheaton College. – No 45. –
February, 2001.] Британський історик Д. Беббінгтон вказує на чотири маркери,
які, на його думку, окреслюють феномен євангелізму. Це – конверсіонізм, тобто
віра в те, що життя повинно бути зміненим у відповідності до Євангелія;
активізм, тобто вираз Євангелія через конкретні зусилля і дії; бібліцизм –
особлива пошана до Святого Письма; та те, що він позначає поняттям
crucicentrism (від англійського crucifix – розп’яття), тобто особливий акцент
на покутній жертві Ісуса на хресті.
Євангелічні спільноти є надзвичайно фрагментованими – лише п’ятидесятницька
сім’я нараховує близько 180 різних великих груп. [70 J. Gordon Melton, Ed, The
Encyclopedia of American Religions: A Comprehensive Study of the Major
Religious Groups in the United States and Canada, 3 vol. set, Triumph Books,
New York, NY. – 1989.] Водночас, вони є і найбільш динамічними – в порівнянні з
будь-якими іншими християнськими спільнотами взагалі і протестантськими –
зокрема. Щорічне зростання п’ятидесятницьких громад становить 8,1%, інших
євангельських рухів – 5,4%, а всіх протестантів – 3,3%. [71 Див.: Zondervan
News Service. – February 21,1997. ]
Євангельський рух є універсальним, глобалістським за своєю суттю, таким, що
легко пристосовується до різних національно-культурних контекстів – почасти
через активне абсорбування елементів локальних культур та інтеграції їх у свій
богослужбовий корпус і місіонерську практику, почасти – через апеляцію до
понаднаціональних і позакультурних суспільних шарів групової та індивідуальної
свідомості. Йдеться також про формування нового типу солідарності –
транснаціонального і такого, який може з часом претендувати на заміщення
традиційних зв’язків у рамках усталених національних і навіть цивілізаційних
колективів. Хоча генетичні поділи всередині пізнього протестантизму жодним
чином не втратили своєї значущості і залишаються
- Київ+380960830922