РОЗДІЛ 2.
ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ
ВІДСУБСТАНТИВНИХ ПОХІДНИХ
2.1. З історії типології словотвірних значень
З'ясування питань, пов'язаних із розробкою типології СЗ, було розпочате з висунення поняття транспозиції знаків. Транспозиція в широкому значенні - це використання однієї мовної форми у функції іншої. У морфології поняття "транспозиція" тлумачиться як перехід однієї частини мови в іншу, що здійснюється під впливом функціональних потреб. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно й семантично. Початком такого переходу є переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію, що може набувати морфологічного закріплення або семантичного завершення [Вихованець, Городенська, Русанівський 1983, с. 26].
Процес транспозиції засвідчує складну й різноманітну взаємодію між лексико-граматичними класами слів, але не порушує встановленої між ними системної організації, оскільки не впливає на їхні якісні характеристики.
Використовуючи термін "транспозиція", Ш. Баллі виділив два види транспозиції: функціональну й семантичну [Балли 1955, с. 130]. У першому випадку передбачається категорійний перехід без зміни семантики вихідної одиниці, у другому - категорійний перехід супроводжується зміною значення твірного слова. Зважаючи на те, що утворення одних похідних зумовлене зміною синтаксичної функції вихідного слова, а інших - зміною його лексичного значення, Є. Курилович виділяє синтаксичні й лексичні деривати [Курилович 1962, с. 61].
"Синтаксичний дериват - це форма з тим же лексичним змістом, що й у вихідної форми, але з іншою синтаксичною функцією" [Курилович 1962, с. 61]. Синтаксичні деривати є вторинними утвореннями, які виражають старими значеннями нові синтаксичні функції і демонструють нові порівняно з вихідним словом морфологічні властивості [Городенська 1983, с. 102]. Традиційно до них відносять віддієслівні іменники із суфіксами -нн(я), -тт(я) та відприкметникові прислівники й іменники із суфіксами -ість, -інь, -изн(а), -от(а), напр.: читати - читання, забути - забуття, веселий - весело, сміливий - сміливо, широкий - широчінь, жовтий - жовтизна, гіркий - гіркота.
Перехід дієслова в іменник, як пояснює К.Г. Городенська, зумовлений тим, що, потрапляючи в позицію підмета, дієслово набуває функціональних ознак іменника, що породжує водночас невідповідність категорійного значення дієслова зайнятій ним синтаксичній позиції. Узгодження значення з невластивою синтаксичною функцією відбувається внаслідок заміни дієслова іменником, оскільки ця позиція є первинною, власною. Категорійного значення іменників дієслова набувають тому, що в реченні вони вступають у такі синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення до інших слів, як і іменники [Городенська, с. 102-103]. Пор. Коли б могла я тільки захотіти її забути, я б пішла з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття (Леся Українка).
Поява деад'єктивних синтаксичних дериватів спричинена тим, що твірні й похідні лексеми номінують спільний об'єкт - якість, властивість, об'єднані спільною поняттєвою основою, проте їх лінгвалізація здійснюється засобами різних частин мови [Ґрещук 1991, с. 115], напр.: щирий - щирість, ніжний - ніжність, тихий - тихість, гіркий - гіркота. Пор.: Могутній хор потрясав тихий, прозорий спокій свіжого літнього дня. Він руйнував тихість сумирного провінційного міста (Ю. Смолич). Пили вино із кубків золотих, воно було гірке мені на споді. Я таку гіркоту заливав вином (Л. Костенко).
Для лексичного деривата характерні зміни "лексичного змісту" вихідного слова. Окрім того, "деривація лексична передбачає, що вихідне й похідне слова ідентичні одне одному за первинною синтаксичною функцією" [Курилович 1962, с. 61]. У межах лексичної деривації М. Докуліл протиставляє просте перетворення існуючого значення (модифікацію) виникненню зовсім нового значення (мутації) [Dokulil 1962, с. 78].
Поняття "мутація" й "модифікація" запозичені з природничої термінології, якщо ж їх значення розглядати в загальному розумінні, то мутація - раптова (стрибкоподібна) зміна чого-небудь [ВТССУМ, с. 545]; модифікація - видозміна предмета або явища, що характеризується появою в об'єкта нових ознак, властивостей за збереження сутності [ВТССУМ, с. 535].
У мовознавство ці поняття були введені М. Докулілом на початку 60-х років XX ст. За визначенням дослідника, модифікація частково змінює або уточнює значення твірного слова, "до змісту певного поняття приєднується додаткова модифікаційна ознака", а мутація вказує на виникнення зовсім нового лексичного значення на базі старого [Dokulil 1962, с. 46].
У сучасній лінгвістиці поняття "мутація" тлумачать як перетворення семантики твірних до рівня окремих категорій, що викликає зміну їх референтної спрямованості (пекти - пекар, село - селянин, веселий - веселун, соте - сотейник, зброя - зброярня); а "модифікація" - як дериваційно-семантичну трансформацію до рівня часткових категорій, що не викликає, як правило, зміни референтної спрямованості твірних (студент - студентство, лоб - лобище, сонце - сонечко) [Третевич 1983, с. 21].
У ході модифікаційної деривації похідне лише отримує певне додаткове значення порівняно з твірним. Частиномовна належність твірного й похідного в цьому випадку збігається. Мутаційна деривація охоплює співвідношення, за яких похідне відрізняється від твірного тим, що позначає зовсім інший феномен зовнішньої дійсності.
Поняття "транспозиція" сприймають як "словотвірно-семантичне перетворення на рівні найбільш загальних /частиномовних/ категорій, напр., вербальності, атрибутивності, субстантивності та под., яке не викликає зміни референтної спрямованості твірних" [Третевич 1983, с. 21].
Оскільки утворення вторинних номінацій зумовлене такими семантико-словотвірними перетвореннями, як модифікація, мутація та транспозиція, СЗ дериватів, утвореним у результаті цих змін, називають модифікаційним, мутаційним та транспозиційним [Курилович 1962, Dokulil