РОЗДІЛ 2
ІДЕЙНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНИХ ДОКТРИН
ІСЛАМУ ТА РИМО-КАТОЛИЦИЗМУ
Соціальна католицька доктрина є сукупністю роздумів і настанов у суспільній
царині Римо-католицької церкви протягом більш, ніж останніх ста років.
Наприкінці ХІХ ст. Папа Лев ХІІІ виступив за активну участь католиків у
соціально-політичному житті. З метою пристосування католицизму до тогочасних
реалій він проголошує принцип "accomodata renovatio". Початком римо-католицької
соціальної доктрини вважається енцикліка Лева ХІІІ "Rerum Novarum" (1891). Цій
важливій події віддали належне наступні Папи, які перетворили її в центральну
точку відліку. Зокрема, такі відомі соціальні енцикліки, як: "Qudragesimo
Anno", "Octogesima adveniens", "Сеntesimus Annus" виходили у світ саме на честь
річниці відомої енцикліки Лева ХІІІ. Широкий доктринальний корпус вчення
Римо-католицької церкви, який є присвячено соціальній проблематиці, був
адресований не тільки католикам, але й "усім людям доброї волі" (104, с. 12).
Соціальна доктрина Римо-католицької церкви є сформульованою в офіційних
документах: папських енцикліках, декретах, буллах, посланнях, адораціях,
інструкціях ватиканських конгрегацій і рішеннях соборів.
Що ж стосується соціальної доктрини ісламу, то, не дивлячись на розбіжності в
мусульманських соціальних концепціях, їхні доктринальні принципи виступають
єдиними. Обґрунтування своїх поглядів на розвиток суспільного життя прихильники
всіх ісламських течій шукають у Корані та Сунні. Проте соціальна доктрина
ісламу не була весь час абсолютно незмінною та сталою. В залежності від умов
часу у неї вносились і вносяться певні корективи (11, с. 5). Не в останню чергу
це зумовлено і тим, що всі норми Корану та Сунни за рівнем визначеності
поділяються на дві категорії. До першої належать абсолютно точні настанови, які
не допускають різних тлумачень (іджтихад). Другу категорію складають ті
приписи, які не лише допускають різне розуміння їхнього змісту, але й
конкретизацію на основі іджтихаду (68, с. 70).
Чимало відомих вчених сходяться на думці, що саме релігійні основи є джерелами
суспільного розвитку та їхніми стрижневими характеристиками. До таких, зокрема,
належать М. Вебер, К. Ясперс та інші (96, с. 69). Тому доречним було би
розпочати дослідження римо-католицької та ісламської соціальних доктрин з їхніх
основних ідейних засад. Саме в цьому полягатимуть основні методологічні засади
нашого дослідження.
Найважливішою ідейною засадою мусульманської соціальної доктрини є принцип
єдинобожжя. Все життя в уявленні мусульман виступає єдиним цілим, яке перебуває
довкола основної концепції єдинобожжя, тобто "таухід" (39, с. 21). Аллах в
ісламі розглядається як єдиний Бог, який вартий поклоніння і володіє
божественними іменами та якостями. Вважається, що лише Аллах є наділений
божественною сутністю та не має собі подібних. Принцип єдинобожжя ("таухід") в
ісламі включає в себе три складові. Першою складовою виступає єдинобожжя у
володарюванні ("таухід ар-рубійа") – це визнання того, що Аллах є Господом,
Володарем і Творцем усього сущого, дарує життя, має абсолютну владу, і ніхто не
може розділити з ним цієї влади: "Він сотворив небеса без будь-яких опор, які
можна було би побачити... Таким є творіння Аллаха!" (Коран, 31:10-11). Другим
виміром проголошується єдинобожжя у божественності ("таухід аль-улухійа"), яке
виявляється у присвяченні всієї культової діяльності лише одному Аллаху: "Твій
Господь заповів вам не поклонятись нікому, окрім Нього" (Коран, 17:21).
Поклоніння одному Аллаху в ісламі ґрунтується, у свою чергу, на трьох стовпах:
досконалій любові до Аллаха, досконалій надії на милість Аллаха та досконалий
страх перед Аллахом (84, с. 41). Третім виміром принципу таухід є єдинобожжя у
володінні божественними іменами та якостями ("таухід аль-асма ва ас сіфат"),
тобто визнанням за Аллахом усіх досконалих імен і якостей: "Він – Перший і
Останній, Найвищий і Найближчий. Він знає про всяку річ" (Коран, 57:3); "Він –
Аллах, і нема божества, окрім Нього, Відаючого приховане та явне. Він –
Милостивий, Милосердний / Він – Аллах, і немає божества, крім Нього, Володаря,
Святого, Пречистого, Оберігаючого, Хоронителя, Могутнього, Сильного,
Гордого.../ Він – Аллах, Творець...у Нього є найпрекрасніші імена. Прославляє
Його те, що на небесах і на землі. Він – Могутній, Мудрий" (Коран, 59:22-24).
На думку мусульманського професора Ізмаїла Фарукі, аксіологічне значення
принципу таухід полягає не тільки у тому, що Бог визнається творцем і суддею
цього світу, але й у тому, що людському розуму відводиться вирішення двох
завдань: пізнати волю Аллаха і підкоритись їй, пізнаючи водночас закони
природи. Тоді мусульманин, як вважає Фарукі, сам буде спроможний відповідати
перед Богом за те, наскільки він є справедливим, моральним в облаштуванні свого
земного існування, наскільки виконує власні зобов'язання по відношенню до
сім'ї, суспільства, нації та держави і, що не менш важливо, по відношенню до
самого себе (44, с. 27). Варто зазначити, що принцип таухід є основоположною
засадою, вплив якої яскраво спостерігається у соціальній доктрині ісламу.
Зокрема, єдність і солідарність мусульманської умми випливає саме з нього, про
що детальніше йтиме мова пізніше.
Згідно з католицьким баченням, ключ, осередок і мета всієї людської історії
перебуває у Бозі (31, с. 511). Світ виступає втіленням і сутністю божественної
могутності. На цьому рівні ісламське та католицьке бачення цілком співзвучні
одне з одним. Проте, звичайно, існує й чимало особливостей як з одного, так і з
іншого боку. Католицьке бачення відзначається яскраво вираженим
антропоцентризмом. Це по
- Київ+380960830922