РОЗДІЛ 2
ПОЕТИКАЛЬНА ПРИРОДА ТА ІДЕЙНИЙ ЗМІСТ
ПОЕМ Д.ПАВЛИЧКА 1950 - 80-х РОКІВ
У цьому розділі звертаємося до з'ясування поетикальної специфіки, характерних ідейно-естетичних домінант поемної творчості Д.Павличка впродовж 50 - 80-х років ХХ століття.
Визначальним мотиваційним чинником літературознавчого аналізу поем цих років є, безперечно, довготривалий період на теренах України насильницького впровадження комуністичної ідеології й оголошення соціалістичного реалізму єдиним художнім методом відтворення дійсності. Адже саме в цих умовах відбувалося формування індивідуального мистецького стилю Д.Павличка, становлення естетичних позицій його творчості. Керуючись загальноприйнятими тієї доби естетичними критеріями, поет, усе ж, не зраджував власних моральних переконань, хоча щиро повірив в ідеали "нового" суспільства ("Але були й часи, коли я навіть вірив, що дорога людства визначається комуністичною ідеєю", - зізнавався він [201, с. 529]). Віра ця гартувалася всеохопними, широкомасштабними факторами новітньої епохи, зумовлювалася новаційними суспільними перетвореннями. Існуючі водночас конфліктність у соціумі, гострі протиріччя, зіткнення болісної правди та неоднозначної справедливості, що породжували суперечливість людських почуттів, бентежили й інспірували Д.Павличка до громадянського діяння і поетичного втілення власних душевних переживань. Перебуваючи неначе на роздоріжжі двох ідеологій (національно-визвольної та соціалістичної), митець, звісно, пройшов непростий шлях пошуку себе - свого "Я", власного художнього світовідчуття, творчої індивідуальності, бо щиро прагнув проникнення в соціальні субстанції нового буття. І все ж поетові вдалося виробити в собі відчуття суб'єктивної єдності суспільного та особистого, вибудувати власні закони їх взаємозв'язків. "Були такі хвилини, коли я думав: ось через таку ідеалізовану соціальну рівність, що запанує в світі, ми й вирішимо своє національне питання. Я говорив тоді: мені комунізму не треба без України, а України - без комунізму", - писав Д.Павличко [201, с. 529]. Оцей симбіоз, надзвичайно небезпечний у ті часи, й визначив літературні перспективи, завдання, як і смислотворчу функцію означеного періоду творчості художника.
2.1. Гуманістично-соціальна проблематика в поемах Д.Павличка
Окреслені вище аспекти зумовили інтелектуальну й філософську питомість поетичного мислення Д.Павличка, еволюцію його творчості впродовж чотирьох десятиліть. Почавши письменницький шлях у 50-ті роки ХХ століття, він і досі лишається одним із найцікавіших представників літературного покоління того часу. Уже перша збірка Д.Павличка - "Любов і ненависть" (1953) - привернула до себе увагу передовсім соціально стривоженою поезією, громадянська напруга якої, власне, вирізняла молодого початківця з цілого потоку українських поетів повоєнного періоду. Дебютант талановито й просто говорить про контрасти життя гуцулів у минулому та теперішньому, вірить у переваги нового часу й нового ладу, в майбутні перспективи та сучасні ідеали, які щиро сприйняв. Літературознавці та критики схвально зустріли появу першої книжки поета: "Щаслива письменницька доля Д.Павличка. Його поетичний первісток - збірка "Любов і ненависть" - спурхнув у світ... водночас у двох виданнях - львівському і київському, його тепло зустрів читач, преса, громадськість" [276, с. 123].
У наступних збірках - "Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958) - продовжується розвиток традиційних для молодого Д.Павличка соціальних мотивів. Потім з'явилися збірки "Правда кличе!" (1958), "Бистрина" (1959), "Днина" (1960), "На чатах" (1961) тощо. Провідною в них залишається громадсько-публіцистична лірика масштабно-планетарної тематики з трафаретною для тогочасної української літератури гуманістично-етичною домінантою.
Детальніших коментарів потребує збірка "Правда кличе!", поскільки з-поміж інших вирізняється особливою - і не лише художньою - правдомовністю. Уміщені тут поезії схвильовано відбивали той час, його рух. Окрім того, тут уперше відверто йшлося про соціальну несправедливість - ситих можновладців і безправних трударів (зосібна, в "Листі прибиральниці до поета"). Це справді було рішучим виступом у вітчизняній літературі кінця 1950-х. Тож не дивно, що вісімнадцятитисячний тираж збірки було знищено. Але для покоління шістдесятників вона стала підсвідомим базисом у майбутніх інноваційно-ідеологічних шуканнях. Мотиви якраз цієї книги добре вияскравлювали провідну тему Павличкової творчості. Жодних сумнівів не викликає й той факт, що автор чи не найтиповіші явища в поетичному тексті передає як вищі досягнення світу, заакцентовуючи потенційні можливості нового злету людства в майбутньому.
Соціальна масштабність, революційний пафос, філософський підхід до осмислення реалій дійсності, винятковий художній лаконізм, динамізм ритміки, контрастність і суворість образів - основні якості ідейно-естетичних уподобань цього художника. А проблематика завжди зумовлювалася життям, суспільними процесами, відвічними духовними джерелами, далекосяжними перспективами людства, якими поет повсякчас глибоко й щиро переймався. Не випадково Л.Новиченко в рецензії на одну з перших публікацій Д.Павличка відзначив чи не найсильнішу з прикмет творів молодого автора: "Велика поетична тема є для поета глибоко особистою темою - і тому вірші його знаходять живий відгук у свідомості читача, хвилюють і запам'ятовуються" [179, с. 21]. А через два десятиліття Д.Шлапак із приводу тематичного розвитку творчості поета зазначив: "Вищим виявленням таланту митця є така суспільна масштабність і людинознавча глибина його художнього мислення, котра адекватна думам і почуттям всього народу, котра духовно збагачує і підносить сучасників" [276, с. 128]. І це цілком логічно, бо поезія Д.Павличка формувалася й зростала на ґрунті кращих традицій громадянської літератури, зокрема, - лірики Т.Шевченка та І.Франка. Наслідки цього впливу виразно простежуються вже в ранній період його творчості. Водночас уже тоді чітко вия