РОЗДІЛ 2. ПРЕСА В СИСТЕМІ НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ В ГІТЛЕРІВСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ ТА ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ
2.1. Підпорядкування преси цілям нацистської пропаганди після приходу Гітлера до влади.
Прихід Гітлера до влади став переломним для всієї німецької історії. Зважаючи на зовнішні обставини, що сприяли нацистам на шляху до влади, можна констатувати важливу роль пропаганди для становлення націонал-соціалістичного панування. Пропаганда вперше стала одним із провідних засобів ведення війни в 1914-1918 рр. Цей досвід було вивчено та поглиблено провідними політиками НСДАП, що в подальшому стало в нагоді для "психологічного ведення війни" поряд із власне військовими діями86.
На той час, коли НСДАП прийшла до влади, кіно та радіо були вже так добре технічно розвинені, що могли прислужитися для ведення пропаганди не менше, ніж старі перевірені медіа, зокрема, преса. Нацисти змогли використати в повній мірі ці засоби для політичної агітації і впливу на суспільну думку. Однак основним інструментом ведення пропаганди й надалі лишилася преса, що на відміну від радіо та кіно, мала сформовані традиції та налагоджену систему поширення.
Безперечно, що урядові кола запозичили певні методи й тактику в управлінні пресою з часів Першої світової війни. Також показовим був досвід політики італійських фашистів щодо преси. Зокрема, введення професійного реквізиту в Італії 26 лютого 1928 р. вплинуло на зміст німецького Редакторського закону від 4 жовтня 1933 р.
Теоретичним підґрунтям для витворення методів управління масами послугував твір французького соціолога Ле Бона. Книга стала популярною, що, зокрема, засвідчують і переклади багатьма мовами. В 1906 р. її надрукували в Петербурзі. В 1908 р. "Психологія мас" була перекладена німецькою мовою. В тому ж році книга потрапила до Віденської бібліотеки, яку тоді постійно відвідував Гітлер. Вплив праці Ле Бона на погляди Гітлера можна чітко простежити в "Моїй боротьбі"87.
Про велике значення пропаганди для урядових кіл націонал-соціалістичної Німеччини свідчить і той факт, що 13 березня 1933 р. засновано окрему інституцію для пропаганди - Міністерство народної просвіти та пропаганди (Reichsministerium fur Volksaufklarung und Propaganda88), що не мало аналогів в історії. На чолі цього міністерства став Йозеф Геббельс, рейхсляйтер пропаганди НСДАП від 1929 р. Відділ преси у цьому міністерстві (Відділ ІV) очолював державний секретар (Функ в 1933-1937 та доктор Дітріх в 1937-1945 роках). Відділ поділявся на 3 підвідділи: німецької преси, закордонної преси та підвідділ часописів. Поділ на німецьку та закордонну пресу відбувся в 1938 р.89. Всі питання, пов'язані з закордонними поїздками, репортажами, проведенням закордонних прес-конференцій тощо передавалися до підвідділу закордонної преси.
Наступним кроком у організації контролю за періодичними виданнями стало проголошення Редакторського закону (Schriftleitergesetz) від 4 жовтня 1933 р., який вступив у силу 1 січня 1934 р. Журналісти з цього моменту стали підзвітні державі. Окрім того, щоб мати можливість професійної діяльності, необхідно було потрапити до так званого професійного списку (Berufsliste), а також обов'язково стати членом професійної організації Імперського союзу німецької преси ("Reichsverbandes der Deutschen Presse"), як і членом Імперської палати преси. В законодавчому порядку визначалося хто міг бути журналістом. На перше місце поставлені важливі для нацистів критерії: належність до німецького рейху, повні громадянські права, арійське походження та одруження з особою арійського походження. Фаховість стояла на шостому, передостанньому місці90. Ці заходи призвели до суттєвого браку фахівців, особливо така ситуація стала помітною під час війни91.
Істотних змін зазнало також проведення вже характерних для німецької преси прес-конференцій, що за участю рейхсуряду відбувалися ще з 1917 р. Націонал-соціалістична Німеччина їх успадкувала, однак із суттєвими відмінностями. Представники веймарського уряд були лише відвідували такі зібрання і вносили бажані корективи, а перебіг конференцій, головування на них повністю належало до компетенції журналістів. Після переходу влади до націонал-соціалістів проведення прес-конференцій та керування ними повністю потрапило до рук рейхсуряду (Pressekonferenz der Reichsregierung). рейхсміністр Геббельс і прес-шеф Аман визначали та контролювали потік інформації та її інтерпретацію. Головував на цих прес-конференціях Курт Янке, який очолював відділ преси Міністерства пропаганди. Журналісти запрошувалися для мовчазної присутності та стенографування промов урядових керівників пресою. На цих зібраннях були представники від усіх основних газет у Німеччині, до редакцій невеличких газет з віддалених частин країни необхідна інформація відразу телеграфувалася. Жодне видання не залишалося поза увагою нацистів. Прес-конференції відбувалися кожного дня десь між 12.00 - 12.30, а під час війни - 2 рази на день. Траплялося, що прес-конференції, якщо надходила термінова інформація, збиралися ще й додатково в будь-який час92. Вся регламентація функціонування преси, всі приписи, вказівки несли на собі гриф таємності. Розмови міністра з головними очільниками структурних одиниць його міністерства, міністерські конференції, вказівки, вироблені під час цих зустрічей залишалися особливо засекреченими93.
Тотальний контроль за виданням періодики, усунення небажаних видань чи редакторів призвели до відповідних наслідків. Наприклад, на початку 1933 р. НСДАП мала близько 190 щоденних газет із 4000, що виходили в Німеччині на той час. На 1944 р. до націонал-соціалістичної преси належали 352 назви видань із загальної кількості 977 назв. Утім решта також підпадали під тотальний вплив нацистів. Усі невгодні видання були заборонені, хоча проголошувалося закриття лише газет лівих політичних сил94.
За всіма заходами щодо керування пресою в націонал-соціалістичній Німеччині стояли три організації (Див. додаток А.1). Перш за все, це організація НСДАП (керівники - рейхс
- Київ+380960830922