РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИ
2.1. Основні засоби та способи впливу на процес правової соціалізації особи та їх прояв в українському суспільстві
Динаміка суспільних перетворень, що характерні для українського суспільства протягом останніх десятиріч, нерозривно пов'язана з динамікою адаптації населення до різноманітних змін в економічному, політичному, соціальному та правовому просторах.
Ззовні процес адаптації виглядає як намагання особи "вписати" свій життєвий світ у нову систему соціально-правових координат. Але, насправді, відбувається дещо протилежне. Адаптованою можна вважати ту особу, яка "вписала" нову соціальну реальність у власну систему цінностей. Тобто адаптація передбачає насамперед інтеріоризацію особою нового соціально-правового досвіду. У зв'язку з цим, під впливом особливостей перехідного періоду, що переживає українське суспільство, проблема правової соціалізації особи стає все більш актуальною.
Становлення нової соціально-економічної, політичної та правової системи України супроводжується, в першу чергу, ліквідацією попередніх механізмів правової соціалізації, а вже потім побудовою нової моделі, що в свою чергу, зазнає значного супротиву і відбувається дуже повільно. На сьогоднішній день, Україна перебуває в тій ситуації, коли стара система цінностей відкинута, а нова ще повністю не сформована. Крім того, правова свідомість населення держави, яка протягом 70 років формувалась під контролем командно-адміністративної системи державних органів, що породило негативне зневажливе ставлення до права не може одразу і повністю сприйняти нову абсолютно іншу систему цінностей. Таким чином, у ситуації адаптації перебуває як суспільство в цілому, так і кожна особа.
Успіх багатьох перетворень, що відбуваються нині в українському суспільстві, залежить від усвідомлення суб'єктами права його місця й ролі в житті особи, держави і суспільства. Без глибокого розуміння соціальної ролі права, суті та змісту правових норм, ролі правових відносин неможливе свідоме сприйняття й виконання громадянами правових приписів [130, c. 21].
У наш час для українського суспільства є характерним наявність протиріччя між курсом на побудову правової держави і громадянського суспільства з однієї сторони, і правовою реальністю - з іншої, особливістю якої є те, що право до сих пір ще не стало основою відносин у нашому суспільстві; самі органи державної влади та їх посадові особи дуже часто ігнорують норми права, популярним є, так зване, "телефонне право". Нерідко приймаються нормативно-правові акти, що суперечать один одному, спостерігається тенденція переваги підзаконних нормативних актів над законами, що посилює серед населення правовий нігілізм, який є перешкодою розбудови правової держави.
Навіть у країнах зі стабільною економікою та стійкими державними структурами і послідовною системою залучення особи до правової системи, в якій всі інститути та агенти соціалізації доповнюють один одного, не завжди можуть бути досягненні поставлені цілі. В Україні більшість інститутів правової соціалізації, таких як сім'я, школа та інші знаходяться в ситуації виживання і не здійснюють відповідного необхідного впливу на процес формування особи. Зростання соціальної нерівності, неефективність влади, очевидна корумпованість владних структур всіх рівнів, декларування рівності перед законом, відсутність реальних механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина сприяє формуванню негативного ставлення до права і зневіри у правозахисні органи державної влади.
Панування у суспільстві правового нігілізму, зневажливе ставлення та зневіра в право є свідченням низького рівня правової культури та правової свідомості населення. Побудова правового та демократичного суспільства потребує, в першу чергу, посилення ролі, значення та престижу права, як регулятора суспільних відносин, а також формування соціально активної особи з високим рівнем правової культури та правосвідомості. Що, в свою чергу, повинно стати метою правової соціалізації особи на сучасному етапі розвитку України.
Як вже зазначалося, у процесі правової соціалізації особа зазнає впливу як стихійних неконтролюючих суб'єктивних засобів і об'єктивних умов життя, так і соціально-контролюючої цілеспрямованої діяльності державних та громадських органів і організацій.
У перехідні періоди розвитку суспільних відносин домінуючими є саме стихійні форми правової соціалізації, не зважаючи на їх непередбачуваність та неконтрольованість. Суспільна думка та думка колективів, безпосереднім учасником яких є особа, відіграють основну роль у формуванні ставлення її до права. Адже з метою закріплення своєї належності до того чи іншого суспільного утворення, незалежно від того чи є воно формальним, чи ні, особа сприймає ціннісні орієнтири групи включаючи їх до своєї системи цінностей. Іноді групові цінності (в тому числі і правові) можуть не співпадати з нормами, що підтримуються суспільством, іншими соціальними групами та державою, тоді перед особою постає вибір, якій системі цінностей надати перевагу. Вирішальна роль у даній ситуації відводиться саме внутрішньому переконанню особи та переконливості доводів та авторитету і ступеню її довіри до інститутів та агентів, які обґрунтовують доцільність сприйняття тої чи іншої системи цінностей.
Довіра зазвичай вважається важливим показником, що свідчить про рівень сприйняття норм та цінностей суспільства та його інституцій особою. Саме суспільні цінності та норми (в тому числі і правові, як один із видів соціальних норм), що поділяються всіма або, принаймні, більшістю членів суспільства і визначають поведінку особи як по відношенню до інших осіб, так і до суспільства в цілому.
Особливістю сучасного українського суспільства є відсутність не лише загальноприйнятих суспільних цінностей, а й чітко сформульованих і прийнятих усіма його членами суспільних цілей. На всіх рівнях держави і суспільства немає