РОЗДІЛ III
ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕХАНІЗМІВ
МІЖНАРОДНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ
Незважаючи на позитивні зміни, що відбулися у сфері прав людини у другій половині XX століття і результатом яких стало формування цілої низки універсальних та регіональних механізмів міжнародного контролю, рівень дотримання прав людини все ще залишає бажати кращого і це стосується не лише так званих держав перехідного типу. Наведемо слушне, на наш погляд, зауваження І. І. Лукашука: "Стан з правами людини скоріше погіршується, ніж поліпшується в політичній сфері навіть у державах з стійкою демократичною системою. Основна маса населення здійснює все менший вплив на політику держави, яка знаходиться під контролем великого капіталу. Право обирати і бути обраним, свобода слова значною мірою мають символічний характер. І в цьому вбачається основна проблема з утвердженням прав людини у розвинутих країнах" [206, с. 15].
Звичайно, велику роль в інформуванні міжнародної спільноти щодо порушень прав людини відіграють саме контрольні механізми (це є однією із функцій, що на них покладаються) і це є великим досягненням міжнародного співробітництва держав. Проте, як відомо, крім вказаної, контрольні механізми повинні виконувати ще декілька функцій:
1) визначення відповідності поведінки держави певним міжнародно-правовим нормам (констатація факту порушення);
2) вплив на держави (регламентованими засобами) з метою виконання останніми міжнародно-правових зобов'язань, що порушені.
В літературі нерідко лунають критичні відгуки про діяльність міжнародних механізмів у сфері прав людини. Наприклад, на думку С. В. Черніченко, основними недоліками контрольних механізмів є те, що:
- по-перше, вони недостатньо ефективні, нерідко створюють ілюзію діяльності, а на практиці все обмежується обговоренням [207, с. 391-392].
- по-друге те, що контрольні механізми і процедури можуть дублювати один одного. І тут постає проблема координації діяльності різних механізмів міжнародного контролю, особливо тих що займаються певним видом прав людини;
- по-третє, те що механізми міжнародного контролю несуть великі грошові витрати. Тут ми згідні з позицією автора, оскільки кошти, що виділяються на вказані потреби, міжнародними організаціями, постійно збільшуються;
- по-четверте, те, що, завжди зберігається можливість винесення контрольними механізмами необ'єктивного, політично упередженого рішення. Мова йде про так звані "подвійні стандарти" в оцінюванні поведінки різних держав [145].
Зауважимо, що це не зовсім справедлива критика на адресу контрольних механізмів, адже вони не можуть виходити за межі своїх повноважень, якими їх наділяють самі держави. В більшості випадків процес міжнародного контролю завершується обговоренням у відповідних органах разом з наданням рекомендацій, які не мають обов'язкового характеру, хоч, з іншого боку, практика цих органів створює, як вже зазначалось, прецедентне право особливого характеру.
В цьому розділі важливо привернути увагу до проблем ефективності механізмів міжнародного контролю саме в світлі виконання названих вище функцій. Для цього видається необхідним проаналізувати основні теоретичні положення ефективності норм міжнародного права, визначити відповідно критерії та умови ефективності механізмів міжнародного контролю в сфері прав людини.
3.1. Критерії визначення підходів до ефективності механізмів
міжнародного контролю у сфері захисту прав людини
Питання ефективності міжнародно-правових норм розроблялися продовжують розроблятися в науці міжнародного права. Разом з тим і досі, як і в теорії права, не існує єдиного підходу до розуміння ефективності міжнародно-правових норм та міжнародного права. В цілому більшість вчених зосереджує увагу в основному на з'ясуванні поняття та умов такої ефективності. Аналіз літератури з цього питання дає можливість зробити висновок, що вивчення ефективності здійснюється стосовно окремих норм міжнародного права і міжнародного права в цілому. У зв'язку з цим необхідно з'ясувати, з яких позицій ефективність норм міжнародного права розглядається в літературних джерелах.
Слід зазначити, що досить детально і ґрунтовно цю проблему досліджували С. Ю. Марочкін та Л. Х. Мінгазов. Їх позиції ґрунтуються на загальнотеоретичному розумінні ефективності норм як певного сукупного результату, що характеризується економічністю, цінністю і ступенем досягнення цілей. Так, С. Ю. Марочкін ефективність норм міжнародного права визначає як комплексну характеристику їх внутрішньої якості, успішної дії реалізації, оптимальності витрат і досягнення соціальних цілей [69, с. 148]. Л. Х. Мінгазов також включає в поняття ефективності норм міжнародного права внутрішню їх якість, досягнення їх цілей, позитивний результат їх дії [208, с. 10-16]. Його точка зору від попередньої відрізняється лише тим, що у показники ефективності не включаються витрати, тобто економічність дії норм міжнародного права.
Л. Х. Мінгазов пропонує включити у сферу досліджень всі суттєві компоненти, які характеризують якість норми та її дію, пояснюючи це тим, що міжнародне право, будучи динамічною системою, проявляє свої можливості через увесь механізм його дії - на стадії правотворчості і правореалізації. Відстоюючи комплексний підхід до вивчення ефективності, він акцентує увагу на тому, що соціальний результат досягається як правовими, так і неправовими факторами, і важливим завданням є виявлення чинників, що заважають ефективній дії норм, а їх усунення у майбутньому дозволить підвищити досягнення бажаного результату. Критеріями ж оцінки ефективності він вважає не тільки безпосередні цілі норм міжнародного права, а й певну теоретичну модель оптимальної правової норми, порівнюючи з якою, можна визначити її ефективність. Результати дії норм міжнародного права проявляються, на думку Л. Х.Мінгазова, у вигляді загального стану міжнародних відносин; рівня міжнародної законності і правопорядку; закріплення правового режиму в певній сф