РОЗДІЛ 2
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТРИБУНАЛІВ AD HOC
Процесуальні питання діяльності Нюрнберзького і Токійського військових
трибуналів
2.1.1. Джерела процесуальних норм. Основними джерелами процесуальних норм
трибуналів є Статути і Правила процедури (в МВТ вони мають назву Регламент).
Статут МВТ [124 [94] Документы и материалы по вопросам борьбы с военными
преступниками и поджигателями войны. – М.: Редакционно-издательское отделение
ВЮА, 1949. – С. 202-209. ] складається з 30 статей, об’єднаних у 7 розділів:
„Організація МВТ”, „Юрисдикція і загальні принципи”, „Комітет по розслідуванню
справ і обвинуваченню головних воєнних злочинців”, „Процесуальні гарантії для
підсудних”, „Права трибуналу і судове засідання”, „Вироки”, „Витрати”. Статут
МВТДС [125 [94] Документы и материалы по вопросам борьбы с военными
преступниками и поджигателями войны. – М.: Редакционно-издательское отделение
ВЮА, 1949. – С. 264-270.] налічує 17 статей, згрупованих у 5 розділів: „Статут
трибуналу”, „Юрисдикція та загальні положення”, „Забезпечення справедливого
суду над підсудними”, „Права трибуналу та судочинство”, „Вирок та його
виконання”. Як видно із назв зазначених розділів, більшість статутних норм
присвячені саме регламентації питань юрисдикції, судоустрою та судочинства.
Розробка Правил процедури [126 Правила процедури МВТ і МВТДС див.: [94]
Документы и материалы по вопросам борьбы с военными преступниками и
поджигателями войны. – М.: Редакционно-издательское отделение ВЮА, 1949. – С.
209-214; 270-274.] доручалась самим трибуналам, але, як це не дивно,
відповідальність за підготовку проекту Правил процедури МВТ була покладена на
обвинувачів (п. е ст. 14 Статуту). Як зауважив з цього приводу Д. Ф. Мерфі, у
більшості національних правових систем це було б неможливо [127 [291] Мерфи
Д.Ф. Международное уголовно-процессуальное право // Нюрнбергский процесс: право
против войны и фашизма. – М.: ИГПРАН, 1995. – С. 72. ]. Правила процедури
трибуналів були, за висловом Ф. Гуарігліа і Ф. Тер’є [186, 255] [128 [186]
Guariglia F. The Rules of Procedure and Evidence for the International Criminal
Court: a New Development in International Adjudication of Individual Criminal
Responsibility // The Rome Statute of the International Criminal Court: A
Commentary. – Vol.2. – New York: Oxford University Press, 2002. – P. 1112;
[255] Terrier F. Powers of the Trial Chamber // The Rome Statute of the
International Criminal Court: A Commentary. – Vol.2. – New York: Oxford
University Press, 2002. – P. 1261.], доволі рудиментарними, – всього 11 [129
Російськомовний варіант містить 12 статей, але за змістом є ідентичним.] пр. у
МВТ та 9 у МВТДС. Під час їх розробки проблем майже не виникало, що пояснюється
вирішенням більшості гострих процесуальних питань при опрацюванні Статутів.
З огляду на невелику кількість норм у Статутах і Правилах процедури, трибунали
протягом своєї діяльності створювали й інші процесуальні приписи. Як зазначив
А.Н. Трайнін, Нюрнберзький трибунал „як перший в історії міжнародний
кримінальний суд, природно, і сам в процесі своїх робіт утворює порядок своєї
діяльності” [304] [130 [304]Трайнин А.Н. Избранные произведения. Защита мира и
уголовный закон. – М.: Наука, 1969. – С. 222.]. Для вирішення процесуальних
питань, трибунали (особливо Токійський) зверталися до кримінально-процесуальних
правил національних правових систем, а також до національно-правової доктрини.
Так, наприклад, при вирішення спірного питання щодо необхідності існування
такого етапу судового розгляду, як спростування доказів захисту (rebuttal),
головуючий суддя МВТДС Уебб декілька разів заявив, що англосаксонське право
визнає інститут рібатл і послався на тлумачення цього питання у книзі Арчболда
[299] [131 Цікаво, що не дивлячись на його заяву: „Я знаю, що ми повинні
дотримуватись Статуту, і якщо це розходиться з англійським правом, то
англійське право не повинно братись до уваги...”, питання щодо “рібатл” було
вирішено на користь англійського права, а не Статуту. ([299] Рагинский М.Ю.,
Розенблит С.Я. Указ. соч. – С. 161.)].
До цього слід додати ще одне джерело процесуальних норм. Оскільки Нюрнберзький
трибунал був створений для вирішення однієї справи і до того ж був першим
міжнародним кримінальним судом, він не міг скористатися ні своїми судовими
рішеннями, ні попередньою судовою практикою. Така можливість була у Токійського
трибуналу, який для обґрунтування певних процесуальних рішень час від часу
посилався на практику Нюрнберзького трибуналу [132 Зокрема, під час вирішення
питання про відвід судді Крамера, судді скористалися правилами Нюрнберзького
трибуналу про неможливість відводу суддів.]. На думку деяких правознавців (І.
Волеч, С. Заппала, Д. Ф. Мерфі, М.Ю. Рагінський, С.Я. Розенбліт [260, 264, 291,
299] [133 [260] Wallach E.J. The procedural and Evidentiary Rules of Post-World
War II War Crimes Trials: Do They Provide an Outline for International Legal
Procedure? // Columbia Journal of Transnational Law. – 1999. – Vol. 37. – P.
876; [264] Zappala S. The Rights of the Accused // The Rome Statute of the
International Criminal Court: A Commentary. – Vol.2. – New York: Oxford
University Press, 2002. – P. 1321-1323; [291] Мерфи Д.Ф. Указ. соч. – С. 73;
[299] Рагинский М.Ю., Розенблит С.Я. Указ. соч. – С. 83, 141, 177-178.]) судова
практика трибуналів часто розходилась з положеннями Статутів та Правил
процедури. І. Волеч, відмічаючи недосконалість розробки процесуальних норм у
повоєнних трибуналах та непередбачуваність судових визначень, прийнятих у ході
процесу, зауважує, що саме ця обставина послужила підставою для приділе
- Київ+380960830922