РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЧЛЕНСТВО У МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ
2.1. Особливості реалізації Україною права на створення міжнародної організації
Україна неодноразово реалізовувала право на створення міжнародної організації. Інколи вона сама робила пропозиції про створення міжнародних організацій для розв'язання проблем різноманітного характеру. У 1920-х рр. минулого сторіччя незалежні українські уряди [279, с. 686-688] пропагували створення Чорноморсько-Балтійського союзу. На початку 1990-х рр. ця ж ідея під назвою Чорноморсько-Балтійської дуги була відновлена спочатку в Україні [293, с. 88], а згодом у заяві президентів Грузії та України.
Також Україна була серед ініціаторів створення СНД, ЄЕП. Наша держава приєднувалась і до інших держав вже в ході міжнародних конференцій або переговорів про створення організацій (ООН, МКС). Але право на створення не означає автоматичного набуття членства в ній. Наприклад, Україна так і не стала членом СНД, МКС.
Минулого року Україна стала однією з чотирьох держав (Україна, Білорусія, Казахстан, Росія), яка ініціювала створення Єдиного економічного простору і зараз бере активну участь у підготовці установчих документів про його формування.
В Україні прихильники і противники ЄЕП обстоюють свої позиції на основі проголошення / заперечення однакових аргументів.
Ще у вересні 2003 року було заявлено, що членство в ЄЕП сприятиме інтеграції України до СОТ та ЄС, оскільки "базові принципи ЄЕП відповідають більшості Копенгагенських критеріїв членства в ЄС". Було також зазначено, що і цілі формування ЄЕП полягають у створенні можливостей наближення України до виконання Копенгагенських критеріїв. Такий підхід був сприйнятий і підтриманий деякими авторами [251, с.38]. Вони виходили з того, що коли Україна бере участь в діяльності ЦЄІ, ОЧЕС, прагне стати членом інших міжнародних організацій регіонального характеру, чому не використати і потенціал східного вектору для оптимізації процесу інтеграції до НАТО, ЄС та СОТ?
У відповідь на цю тезу було заявлено, що "метою формування ЄЕП є створення нового інтеграційного об'єднання на євразійському геополітичному просторі", а отже "абсолютно очевидно, що повномасштабна участь в цьому об'єднанні навіть на принципах повністю ідентичних Копенгагенським критеріям, абсолютно виключить можливість членства України в ЄС" [192].
Як відзначалося, реалізація права на створення міжнародної організації є можливою лише якщо процес формування та функціонування міжнародної організації відповідає загальним та галузевим принципам міжнародного права, іншим jus cogens; нормам національного законодавства; міжнародні зобов'язання, які виникають у зв'язку зі створенням нової міжнародної організації узгоджуються з попередньо взятими міжнародними зобов'язанням держави.
Процес формування ЄЕП, як типового об'єднання держав з метою створення спільного економічного простору (зони вільної торгівлі, єдиної митної території, тощо), характер норм, що розробляються і приймаються з цією метою, дозволяють дійти висновку, що майбутня організація не суперечитиме загальним принципам міжнародного права.
Так, на першому етапі формування ЄЕП була укладена рамкова угода про створення міжнародного об'єднання. Стаття 1 Угоди про формування ЄЕП містить чітке положення "...Сторони переходять до процесу формування ЄЕП" [168]. Слід ще раз наголосити, що ратифікація Угоди про формування ЄЕП створила для України лише одне зобов'язання - брати участь у його створенні. Форми, засоби та межа такої участі залишаються на розсуд нашої держави. Більше того, як ми вже зазначали, зобов'язання вступити у переговори щодо формування ЄЕП не означає, що договір покладає на Україну також і зобов'язання завершити ці переговори шляхом вироблення Статуту нової організації. Якщо ж Статут (або інший відповідний документ) буде вироблено, питання про членство в ЄЕП вирішуватиметься лише при його прийнятті. Цікаво, що серед більше 60 документів, які мають бути розроблені для формування ЄЕП немає проекту статуту об'єднання. Натомість розробляється проект Договору про створення Комісії та передачу їй частини повноважень держав-учасниць ЄЕП, який очевидно і буде статутним документом організації.
Щодо дотримання норм законодавства України в процесі формування ЄЕП, то можна виділити питання, пов'язані із застосуванням Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" та бюджетного законодавства. Проте, звісно, найбільшу дискусію викликало питання законності участі України у створенні об'єднання держав, яке матиме наддержавні функції. Противники ЄЕП аргументують свою позицію тим, що передача суверенних повноважень міжнародному орану суперечить Конституції України. Прихильники, відповідно, стверджують протилежне.
Розглядаючи це питання слід виходити з того, що на даному етапі свого розвитку Україна є державою в якій розподіл владних повноважень ще не стабілізувався, викликає сумнів наявність соціально-економічних передумов передачі суверенних повноважень держави міжнародній організації. Наділення ж наднаціонального органу суверенними повноваженнями держави свідчить про досягнення нею готовності перенести центр здійснення влади на принципово інший рівень.
Проаналізувавши роботи зарубіжних та вітчизняних авторів, ми виділили 11 ознак наднаціональності. Ними є:
1) держави передають міжнародній організації частину своїх суверенних повноважень [190, с. 168; 303, с. 85; 356, p. 695-698];
2) компетенція організації має пріоритетний характер по відношенню до компетенції держав-членів [229, с. 44; 299, с. 170];
3) організація діє заради забезпечення спільних інтересів співтовариства, а не держав [295, с. 8; 375, p. 33];
4) організація приймає рішення більшістю голосів, а не консенсусом [380, p. 148];
5) організація повинна мати право приймати рішення обов'язкові для держав-членів [287, с. 369-370; 300, с. 48; 38