розділ 2.1). Після падіння Римської імперії римське право не зникає з життя і продовжує широко застосовуватися католицькою церквою. В.Е. Грабар показав, що це явище було обумовлене особливостями державно-правового ладу, який виник у Західній Європі після падіння Риму. "В той час, коли в Візантії ще продовжується державно-правове життя старої Римської імперії, на Заході виникає новий, своєрідний лад, невідомий античному світу, але відомий народам Давнього Сходу, лад, заснований на двовладді церкви та держави"cl, - писав він. Поступово створюється уявлення про існування духовної влади як влади цілком самостійної такої, що не підпорядковується державі. Такі погляди можна було простежити вже у працях Святого Августина у V столітті нашої ери.
За відсутністю єдиної держави в Західній Європі католицька церква брала на себе виконання деяких державних функцій і при цьому застосовувала римське право. Католицьке духовенство дивилося на Рим як на свою батьківщину, і не дивно, що римське право було для нього зручним та близьким. "Останнє було єдиною правовою системою, в якій визначалося становище в державі церкви та духовенства; системи варварського права цього питання не торкалися"cli. Крім того римське право, як право значно більш культурного ніж варвари народу, більше задовольняло потреби духовенства. Саме цими причинами В.Е. Грабар і пояснював те, що на протязі багатьох віків аж до ХІІІ сторіччя католицька церква виступала за збереження та вивчення римського права. На його думку, "саме церкві ми зобов'язані тим, що римське право пережило темну епоху ранніх середніх віків і змогло потім відродитися до нового життя, починаючи з ХІ віку"clii.
На підставі аналізу історичних хронів раннього середньовіччя В.Е. Грабар прийшов до висновку, що в той час римське право ще не застосовувалося у міжнародних відносинах. Міжнародні відносини феодальної Європи в VII-XI сторіччях регулювалися крім звичаєвого права, нормами, що містилися у Ветхому Заповіті. Це явище можна пояснити тим, що головними радниками королів в той час були представники духовенства.
Тільки на початку ХІІ сторіччя для обґрунтування існування тієї чи іншої норми міжнародного права починають посилатися на римське право. Найближчою причиною цього явища, на думку В.Е. Грабаря, була поява нового впливового суспільного прошарку юристів (або легістів) - фахівців з римського права, які поступово змінюють духовних осіб у керма державної влади. Поява цього нового соціального прошарку була, в свою чергу, обумовлена новими умовами економічного життя міст в Італії.
Вчений проаналізував значення школи глосаторів в політичному житті Середніх Віків, дав нарис їх міжнародно-правових поглядів. Школа глосаторів виникла наприкінці ХІ сторіччя, коли в Болоньї було засновано університет, який незабаром став всесвітньо відомим центром юриспруденції. Юридична діяльність Болонської школи виявлялася, перш за все, у викладанні римського права, яке полягало у читанні і коментуванні джерел, зокрема Інституцій та Дигест Юстиніана. Викладачі тлумачили римські правові джерела і такі тлумачення називалися глосами. Звідси походить і назва самої школи. Інтерес до римського права швидко поширювався по всій Європі і вплив юристів-глосаторів неухильно зростав.
Саме завдяки представникам школи глосаторів, римське право почало застосовуватися для регулювання міжнародних відносин, хоча, як право цивільне, воно здається не повинно було їх торкатися. В.Е. Грабар виділяв дві основні причини цього, на перший погляд, парадоксального явища. "Одна полягає у відсутності у сучасному для глосаторів і коментаторів феодальному ладі суворого розмежування приватних та державних відносин; друга - у тому впливі, який набули на хід державних справ, а разом з тим і на дипломатичних переговорах юристи, які черпали всі свої правові уявлення з римського права"cliii, - писав він.
В епоху розквіту глосаторської думки Священна Римська імперія тільки на папері була єдиною державою. В той же час її окремі складові частини ще не набули характеру повністю самостійних держав. Отже, теоретично в межах імперії могли існувати тільки відносини приватного характеру. В реальному житті всі правовідносини в межах імперії являли собою суміш елементів приватного і публічного характеру, чим характеризуються всі феодальні відносини взагалі. "Власність і влада, два юридичні поняття, в теперішній час такі, що легко розрізняються і суворо відокремлюються, зливалися у феодальній Європі в одне уявлення про панування над землею (територією) і всім, що знаходиться в її межах"cliv, - підкреслював В.Е. Грабар. Враховуючи це, глосатори повинні були відійти від обов'язкового для класичних римських юристів чіткого розмежування між публічними та приватними правовідносинами. Вони поступово визнають неможливість такого розмежування. В.Е. Грабар на конкретних прикладах доводить, що "всі норми права речового, зобов'язального, сімейного і спадкового застосовувалися тому і до тих відносин, на які потім стали дивитися як на своєрідні, такі, що підлягають виокремленню в особливу галузь відносин державного права"clv. Тому не дивно, що і відносини, які в юридичному сенсі ще не можна вважати міждержавними, але які фактично ними були, також регулювалися нормами приватного права. Вчений стверджував, що у середньовічній Європі територіальні спори розв'язувалися на підставі речового права, а до договорів міждержавного характеру застосовувалося зобов'язальне право. З запозичених таким чином римських приватно-правових норм, поступово формується міжнародне публічне право.
В.Е. Грабар показав, як, застосовуючи римські правові уявлення, глосатори пов'язують поняття держави і добре відоме їм з римських джерел поняття корпорації. Дотримуючись норм римського права, глосатори визнають державою тільки Священну Римську імперію, підводячи всі інші політичні союзи в її межах, навіть королівства чи незалежні республіки, до поняття корпорації. Але поняття корпорації наповнюється у них цілком новим змістом, що дає їм можливість роз
- Київ+380960830922