РОЗДІЛ 2
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ЯК МІЖНАРОДНЕ ОБЄДНАННЯ SUI GENERIS
2.1. Роль Європейського Союзу в правовому регулюванні європейської
інтеграції
Сучасна структура Європейського Союзу виникла як результат подальшого розвитку
правових механізмів європейської інтеграції у напрямі розширення кола питань,
які вимагають проведення спільної політики держав–членів. Як зазначається у
ст.1 Договору про Євросоюз, “Союз засновується на базі Європейського
співтовариства, доповненого сферами політики і формами співробітництва згідно з
даним Договором” [3]. Тобто базовою складовою Євросоюзу є три європейські
співтовариства – Європейське об'єднання з вугілля та сталі (ЄОВС), Європейське
співтовариство (ЄС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом).
ЄОВС започаткував процес правового регулювання інтеграції в Європі. Договір про
створення ЄОВС був підписаний у Парижі у 1951 р. [164]. Його учасниками стали
шість високорозвинутих країн Західної Європи – Франція, Німеччина, Італія,
Бельгія, Голландія, Люксембург.
За основу побудови та функціонування правового механізму ЄОВС було взято ідею,
відповідно до якої розв'язання нової війни між країнами Західної Європи було б
набагато важчим, якщо новоствореним інститутам економічного співтовариства
передати значні повноваження з управління вугільною та сталеливарною
промисловістю [223, 4].
Сама ж Паризька угода про створення ЄОВС є дуже складним документом, в якому
детально виписані повноваження щодо регулювання сфер, які вона охоплює. В угоді
поєднуються два протилежні до певної міри підходи щодо регулювання цих сфер. З
одного боку, закріплені в ній положення забезпечують значний централізований
контроль над цінами на вугілля та вироби зі сталі, рівнем державної допомоги
цим галузям, заходами щодо заохочення інвестицій, рівнем виробництва,
транспортними тарифами, дискримінаційною та обмежувальною торгівельною
практикою, структурою виробництва тощо. В такому контролі знайшла своє втілення
французька ідея "дирижизму". З другого – інші положення угоди передбачають
створення зони вільної торгівлі вугіллям та сталлю з дуже обмеженим втручанням
у її функціонування з боку державних структур країн–членів [174, 5].
Закріпленням цих підходів на інституційному рівні стала передача значних
регулюючих повноважень інститутам співтовариства, головним чином, Верховному
органу, який складався з незалежних від держав–членів міжнародних чиновників,
за рахунок втрати відповідної частки таких повноважень з боку національних
органів. З огляду на широкі повноваження інститути ЄОВС – Верховний орган, Раду
міністрів, Асамблею та Суд почали називати наднаціональними на відміну від
міждержавних органів традиційних міжнародних організацій. Більш того, сам
термін "наднаціональний" знайшов своє юридичне закріплення в Паризькій угоді:
"Члени Верховного органу цілком незалежні при здійсненні своїх функцій у
загальних інтересах Об'єднання. Виконуючи свої обов'язки, вони не звертаються
за інструкціями й не керуються вказівками якого-небудь уряду або органу. Вони
утримуються від будь-яких дій, несумісних з наднаціональним характером їх
функцій.
Кожна держава–член зобов'язується поважати наднаціональний характер діяльності
членів Верховного органу і не буде робити спроб впливати на них при виконанні
ними завдань" (абз.5 та 6 ст.9) [164, 154]. Таким чином, у Паризькій угоді під
наднаціональністю розуміється незалежність членів Верховного органу від
вказівок або впливів з боку держав–членів. Але угода не дає юридичного
визначення поняття "наднаціональності".
Трохи згодом після набрання чинності у 1967 р. змін до Паризької угоди була
скасована ст.9, в результаті чого термін "наднаціональний" був вилучений з
права європейських співтовариств [323, 85].
Подальші доповнення та зміни, які вносились до установчих документів ЄОВС
практично не торкнулись підходів первісно закладених у правовий механізм
регулювання вугільної та сталеливарної промисловості. Однак у 2002 р.
закінчується термін дії Паризької угоди, яка була укладена на 50 років. Після
цього, якщо не буде прийнято спеціальних рішень з цього приводу, вугільна та
сталеливарна промисловість держав–членів європейських співтовариств підпаде під
правовий режим, встановлений іншими угодами, які регулюють європейську
інтеграцію в ЄС [66].
Успішне функціонування ЄОВС спонукало держави–члени створити ще два
співтовариства – Європейське економічне співтовариство та Євратом. Відповідні
установчі угоди були підписані у Римі в 1957 р.
У цьому трикутнику європейських співтовариств ЄЕС стало структурою, яка
отримала широкі повноваження для здійснення економічної, політичної, соціальної
та правової інтеграції. Дія Римської угоди про ЄЕС охоплювала практично всю
економіку держав–членів, тоді як Паризька угода про ЄОВС та Римська угода про
Євратом забезпечували правове регулювання секторної інтеграції. Для ЄОВС – це
були вугілля та сталь, а для Євратома – мирне використання атомної енергії.
Незважаючи на спільне ідеологічне підгрунтя щодо завдань та цілей європейської
інтеграції, а також правових засобів їх досягнення, обидві Римські угоди значно
відрізняються від Паризької з точки зору механізму правового регулювання
інтеграційних процесів. Так, Римські угоди є рамковими документами: вони
встановлюють правові межі і визначають процедури, необхідні для розбудови
європейських співтовариств [224, 9]. З політичних міркувань до Римських угод не
був включений термін "наднаціональний", а замість наділеного законодавчими
повноваженнями Верховного органу в інституційних механізмах ЄЕС та Євратома
з'явились Комісії, які стали, головним чином, в
- Київ+380960830922