РОЗДІЛ 2
ТВОРЧІСТЬ С.В.БАШТАНА ЯК ОСНОВА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ АКАДЕМІЧНОГО БАНДУРНОГО ВИКОНАВСТВА
2.1. Здобутки С.В. Баштана в галузі сольно-інструментального бандурного виконавства
"Передбачувані Г.Хоткевичем процеси щодо майбутнього бандури як сольного концертного інструмента і вказані ним проблеми, пов'язані з необхідністю належного вдосконалення інструмента й створення оригінального репертуару, - писав М.Давидов, - чекали появи певних об'єктивних умов та яскравої особистості, здатної синтезувати у своїй творчій діяльності вирішення цілісного комплексу вказаних проблем" [58; 87]. Такою особистістю став С.В.Баштан. Його багатогранній творчій діяльності як фундатора київської школи академічного бандурного виконавства присвячені наступні розділи даного дисертаційного дослідження.
Малою батьківщиною С.В.Баштана є черкаська земля, багата кобзарськими традиціями, уславлена найвідомішим кобзарем останніх десятиріч минулого століття Олексієм Чуприною. С.В.Баштан народився 21 січня 1927-го року в с. Великий Хутір Золотоніського р-ну в заможній селянській родині2. Пробудженню у хлопця інтересу до музики і музикування сприяло родинне середовище, у якому всі грали на різних інструментах не знаючи нот, часто музикували вкупі, утворюючи сімейний ансамбль, слухали спів матері, яка й прищепила Сергієві ще з дитинства любов до народної пісні. Невипадковим є той факт, що в зрілі роки С.Баштан використав одну з її улюблених пісень "Йшли корови із діброви" у власному творі - Концертних варіаціях, і не раз виконували цей твір і сам автор, і численні бандуристи наступних поколінь.
Бандура з'явилась у житті підлітка несподівано (її знайшли на горищі дідової хати), проте захопила його відразу, і це був його перший життєво важливий вибір.
До музичної школи ходити не довелось, опановував інструмент самотужки, маючи музичні здібності - слух, ритм, пам'ять, голос, а також руки, і, особливо, довгі та гнучкі пальці з міцними нігтями "вродженого" бандуриста, що позбавило його необхідності у майбутньому користуватися штучними нігтями.
Початковий "етап" своєї виконавської практики юнак розпочав одразу після звільнення містечка від фашистів, співаючи у супроводі бандури у військових частинах, шпиталях, і навіть кілька разів на передовій, в перервах між боями, доки фронт не відійшов далі на захід. Не маючи достатнього вміння і досвіду, молодий бандурист захоплював талантом, щирістю і безпосередністю виконання. Ці виступи дали С.Баштану перші уроки сценічної адаптації та артистизму.
Коли настав час обирати професію, юнак, підкорившись волі батька, поїхав до Києва вступати до Політехнічного інституту. Але взяв із собою бандуру - це і визначило його подальшу долю. Випадкова зустріч влітку 1944-го року повернула його життєвий шлях у цілком закономірному і єдиновірному напрямку: директор Київського музичного училища П.А.Сук, почувши його спів і гру на бандурі, без іспитів зарахував його до цього навчального закладу.
С.Баштан почав займатися у хормейстера і композитора В.Уманця з фаху і диригування, у М.Єгоричевої, а пізніше у І.Найденко - з вокалу. З другого курсу, ставши учнем В.А.Кабачка, С. Баштан виявився не просто одним з небагатьох, а найперспективнішим і найталановитішим його вихованцем.
У класі В.Кабачка С.Баштан розпочав роботу над культурою звука, його виразністю, об'ємністю, зв'язністю, динамічною і штриховою різноманітністю, а також над удосконаленням технічної вправності. "Значну увагу, - писав С.В.Баштан пізніше, - В.Кабачок приділяв розвиткові техніки гри на бандурі та виробленню правильного щипка, красивого, "великого" звука, роботі над окремими прийомами, штрихами та динамікою" [7; 31].
У 1954-му році С.Баштан став студентом Київської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського, де незабаром знову потрапив у клас В.Кабачка. Проте займався у нього лише рік (у 1957-му році В.Кабачок помер), продовживши навчання у А.Бобира, а згодом - у М.Геліса. С.Баштан стверджує, що саме М.Геліс розбудив у ньому інтерес до класичної музики. Під його керівництвом С.Баштан опрацював великий і різноманітний репертуар, у якому стали переважати інструментальні перекладення класичних творів (оригінальних творів для бандури тоді ще майже не було). В класі М.Геліса здобуто і техніку, і вміння виконувати кантилену, яку професор вважав набагато складнішою виконавською проблемою і приділяв їй особливу і постійну увагу. "Грати для слухачів, а не для себе" - часто повторював М.Геліс, і це був один із важливих принципів, який учень перейняв від учителя.
Добра школа диригування, отримана в класі Ю.Тарнопольського, дозволила С.Баштану якісно працювати зі студентською капелою бандуристів3.
Роки навчання в консерваторії наблизили С.Баштана до того моменту, коли він, пізнавши бандуру, помітив у ній великі перспективи і почав їх реалізовувати, готуючись до великого конкурсного змагання. У той же час С.Баштан опановував не лише виконавську програму, але й удосконалений І.Склярем інструмент. С.Баштан зміг підготувати музичні твори, до цього ще ніким на бандурі не виконувані: Прелюдію C-dur Й.С.Баха, Варіації М.І.Глінки на тему В.А.Моцарта, Фантазію на українську народну тему "Гей, ну-те, хлопці" В.Заремби і власний твір - Концертні варіації на тему української народної пісні "Йшли корови із діброви". Виконання цих "революційних" для бандури на той час творів журі оцінило найвище, а за право бути першим змагались десятки музикантів з багатьох країн світу. С.Баштан був удостоєний Першої премії і Золотої медалі на Всесоюзному конкурсі виконавців на народних інструментах, а через кілька місяців підтвердив звання Лауреата і отримав другу Золоту медаль на Міжнародному конкурсі ІV Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1957 р.)4.
Народний артист України, професор НМАУ ім. П.І.Чайковського В.Бесфамільнов згадував, що "був свідком того, як С.Баштан здивував і журі, і публіку новим звучанням бандури, своїм "потрясаючим" тремоло