РОЗДІЛ 2
ЗМІСТОВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ СТУДЕНТІВ У ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ НІМЕЧЧИНИ
2.1. Збагачувальна стратегія організації навчання обдарованих студентів у вищих технічних навчальних закладах Німеччини
2.1.1. Створення сприятливих умов для розвитку елітної вищої технічної освіти у Німеччині. Питання створення сприятливого підгрунття для розвитку вищої технічної, в тому числі і елітної вищої технічної освіти Німеччини вивчалося педагогами Н. Карловим, Н. Кудрявцевим, І. Туєвою, О. Ворожейкиною, Б. Скоромовським, Й. Гердером, Й. Гербартом, В. фон Гумбольдтом, В. Гарнішом та ін. [12, 17, 58, 59].
Н. Карлов і Н. Кудрявцев вважають, що інженерна освіта бере свій початок ще в Римській імперії за часів правління Юлія Цезаря. Тоді відмічено звання "верховний понтифік", що в перекладі з латині означає "будівник мостів". Звідси видно, що освічені інженери займали почесне місце в елітній освіті стародавнього світу [58].
Для широкого загалу процес підготовки інженерної еліти залишався закритим. Це послужило, на думку автора, з однієї сторони - захистом високого інженерного мистецтва від недоучок, профанів і вольових рішень малограмотної влади, а з іншої - приводило до кастової замкненості, відсутності притоку свіжої крові, стагнації та декадансу [58].
На початку інженери-техніки створювали новий продукт, не знаючи глибинної природи речей. Ближче до нашого часу стало очевидним, що така технологія себе вичерпала. Виникла потреба у висококваліфікованих елітних кадрах [58].
За історичними даними у Франції підготовка інженерної еліти розпочалася із заснування у 1795 p. всесвітньовідомої "L'Ecole Polytechnique" - Політехнічної школи. Після державного перевороту в країні назріла нагальна потреба у військових інженерах. Для цього і було створено новий тип вищого технічного навчального закладу [58].
Саме Політехнічна школа у Франції стала провісником для заснування за її зразком вищих технічних закладів як окремої структурної одиниці системи вищої освіти у ряді інших країн. У свою чергу Німеччина розпочала створення вищих політехнічних закладів вже в досить пізній період (у другій половині ХІХ ст.). У старому німецькому традиційно "університетському просторі" прикладні технічні науки практично не мали місця. З ХVІІІ ст. почали розвиватися навчальні заклади, які згодом, в наступному столітті, у пришвидшеному темпі, почали отримувати ранг вищих технічних шкіл: м. Мюнхен - 1868 р., м. Аахен - 1870 р., м. Штутгарт - 1876 р., м. Дармштадт - 1877 р., м. Берлін - 1879 р., м. Дрезден - 1890 р., м. Данціг - 1904 р., м. Бреслау - 1910 рік [20].
З аналізу навчальних планів та програм сучасних технічних університетів Німеччини - м. Берлін, м. Дрезден, м. Мюнхен, м. Хемнітц, м. Брауншвайг, м. Дармштадт та ін., ці заклади освіти не є вищими навчальними закладами з підготовки чисто інженерів, чи фахівців чисто технічного профілю. Вони поєднують різні факультети, серед яких не лише споріднені з інженерією науки, але й гуманітарні дисципліни та факультети медицини. У 1978 р. сюди ще приєдналися педагогічні інститути, які готують кадри для гімназій (дод. Б-Ж).
Ідея об'єднаної вищої школи зародилась у ФРН в 60-і рр. ХХ ст. на кульмінаційному етапі гострої дискусії з питання про перспективу та шляхи розвитку вищої освіти в країні. Досліджуючи проблеми сучасної зарубіжної вищої школи, І. Туєва виявила, що саме в середині 60-х рp. ХХ ст. у ФРН гостро постало питання про необхідність радикальних змін у сфері підготовки спеціалістів середньої і вищої кваліфікації: модернізація навчальних програм, розробка нових курсів з нових спеціальностей, відмова від минулих традиційних принципів організації навчального процесу та встановлення нових принципів, реорганізація усієї структури післясередньої освіти [59].
На кінець 60-х рp. у ФРН були проведені деякі досить суттєві організаційно-структурні зміни, які торкнулися також і вищих технічних та інженерних шкіл. Майже всі Вищі технічні школи, отримавши університетський статус ще в кінці минулого століття, були перетворені в університети або технічні університети. У їх складі з'явилися медичні та гуманітарні факультети [59].
В кінці 60-х - на початку 70-х рр. інженерні школи, які не належали до категорії вищих навчальних закладів, було перетворено у вищі професійні школи та зараховано до розряду вищих навчальних закладів [20, 59].
Передумовою цих змін стали суттєві соціально-політичні зрушення, які відбулися у всьому світі та у ФРН, пришвидшений розвиток науково-технічної революції.
Об'єднаним вищим школам було надано право на самоуправління та присвоєння вченого ступеня доктора наук й видачу диплома викладача вищого навчального закладу на рівні університетів. Їм була надана також можливість проводити наукові дослідження [59].
Саме на об'єднані вищі школи було покладено вирішення низки власне академічних проблем [59]:
* полегшити студентам вибір рівня освіти у відповідності зі своїми інтересами та здібностями;
* забезпечити велику мобільність студентів, як по вертикалі, так і по горизонталі, тобто полегшити можливість зміни напрямку освіти, переходу з одного освітнього рівня на наступний;
* зміцнити та підвищити науково-теоретичну базу навчання спеціалістів різного профілю;
* забезпечити міждисциплінарне навчання та сприяти науковим дослідженням в області суміжних наук;
* замінити складну та різноманітну структуру управління у самому вищому навчальному закладі;
* уніфікувати яскраву та різноманітну структуру професорсько-викладацького складу;
* вирішити проблему "нумерус клаузус" (кількісне обмеження) (дод. В).
Сприятливі умови виникли не лише для створення вищих технічних навчальних закладів в Німеччині, але для побудови на певних основах навчального процесу в цих закладах. Це стало темою полеміки багатьох теоретичних праць вчених-педагогів ФРН. Прихильники різних конц