РОЗДІЛ 2
ВИБІР МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИХОДЯЧИ З БУДОВИ І ПЕРСПЕКТИВ НАФТОГАЗОНОСНОСТІ РАЙОНУ РОБІТ
Уперше Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) як самостійний структурний компонент південно-східної частини Європи була виділена наприкінці 19 ст. О.П. Карпінським у вигляді двох ліній (лінії Карпінського) і названа їм "зародковим кряжем" [71]. М.М. Тєтяєв розглядав ДДЗ як передовий, або міжгірний, прогин [72], О.Д. Архангельський - як герцинську геосинкліналь [73]. Д.М. Соболєв вважав западину однією з ланок середньоєвропейської геосинкліналі і визначив її, разом з Донбасом, як "амодацийський басейн" [74]. П.І. Степанов припускав далеке поширення на північний захід Донецьких дислокацій та вважав ДДЗ і Донбас єдиним тектонічним елементом, який називав "Великий Донбас" [75]. М.С. Шатський розглядав ДДЗ як аналог північноамериканської системи Вичета і визначив її як "авлакоген" [76]. Велике значення для формування уявлень про розломно-блокову будову ДДЗ мали роботи І.І. Чебаненка [77, 78], які стали основою для розробки схем геолого-тектонічного районування. Слід відзначити, що багато вчених, таких як В.В. Бєлоусов [79], Ю.О. Косигін [80], В.Ю. Хаін [81], використовували дані щодо геологічної будови ДДЗ як основу для формулювання відповідних загальних теоретичних положень у фундаментальній геології.
Питання геологічної будови ДДЗ детально викладені в публікаціях Ю.О. Арсірія [82], І.М. Баранова [83], І.В. Височанського [84], Г.Н. Доленка [85], М.І. Євдощука [86], В.М. Зав'ялова [87], Б.П. Кабишева [88], О.Ю. Лукіна, [89], В.Б. Порфір'єва [90], В.В. Семеновича [91], В.І. Созанського [92], А.Б. Холодних [93], М.В. Чирвінської [94] і багатьох інших дослідників. Суттєвий внесок у пізнання будови ДДЗ зробили фахівці ВГО "Укргеофізика": З.Я. Войцицький, Г.Д. Забелло, В.М. Лисинчук, М.Г. Манюта, С.В. Ткачишин та ін. Місце розміщення ДДЗ у межах структурних елементів Східноєвропейської платформи і сучасне загальне уявлення про схему тектонічного районування Дніпровського грабена, з урахуванням структури осадового чохла, згідно з поглядами Ю.О. Арсірія і А.Б. Холодних, показано на рис. 2.1.
Загальні закономірності розміщення покладів нафти і газу в ДДЗ, а також теоретичні основи пошуків і розвідки покладів вуглеводнів детально розглянуті в роботах Ю.О. Арсірія [95], В.О. Вітенко [96], І.М. Головацького [97], І.І. Дем'яненко [98], Б.П. Кабишева [99], Ю.Б. Кабишева [100], О.Ю. Лукіна[101] та багатьох інших авторів.
Основними нафтогазоносними комплексами в ДДЗ є турнейсько-нижньовізейський, верхньовізейсько-серпухівський, середньокам'яно-вугільний і нижньопермсько-верхньокам'яновугільний. Більшість родовищ нижньокам'яновугільних відкладів є багатопластовими, приуроченими до високоамплітудних, брахіантиклінальних складок, утворених соляним тектогенезом (Яблунівське, Андріяшівське, Прилуцьке, Малодівицьке). Відкриті також родовища на малоамплітудних підняттях (Артюхівське, Софіївське, Ярмолинцівське, Липоводолинське), родовища неантиклінального типу (Волошківське), екрановані неузгодженими скидами (Афанасіівське), структурно-літологічні пастки (Луценківська, Свиридівська, Рудівська), що розширює перспективи нафтогазоносності.
Родовища, які пов'язані з нижньокам'яновугільними відкладами і мають соляне ядро (Прилуцьке, Богданівське, Погарщинське, Качанівське), характеризуються досить складною будовою і розбиті скидами на блоки. Основним флюїдоупором у нижньопермсько-верхньокам'яновугільному комплексі є соленосні відклади нижньої пермі і пересажська глиниста товща нижнього тріасу (Гнідинцівське, Леляківське та інші родовища).
Більшість згаданих авторів пов'язує подальші перспективи нафтогазоносності ДДЗ з приуроченими до поверхонь стратиграфічного неузгодження пастками неантиклінального типу.
Рис. 2.1 - Схема тектонічного районування Дніпровського грабена, з урахуванням структури осадового чохла (Ю.А. Ар сірій, А.Б. Холодних, 2002 р.)
2.1. Виявлення поверхонь стратиграфічного неузгодження математичними методами як напрям пошуку пасток
неантиклінального типу
Питання стратиграфічної класифікації комплексів порід ДДЗ детально розглянуті в роботах О.Д. Брітченко [102], А.О. Білика [103], Г.І. Вакарчука [104], Н.К. Ківшика [105] й ін. За цими даними будова осадового чохла ДДЗ характеризується наявністю відкладів девонської, кам'яновугільної, пермської, тріасової, юрської, крейдяної, палеогенової, неогенової й антропогенової систем, що послідовно залягають на докембрійському кристалічному фундаменті. Як особливость стратиграфічного розрізу ДДЗ можна відзначити наявність девонських і пермських галогенних товщ, а також велике поширення відкладів вапняків, що утворюють "башкирську і візейську плити", до яких приурочені основні горизонти відбиття. Володіючи задовільною кореляцією, численні вапнякові прошарки використовують як "карбонатні репери". На зведеному літолого-стратиграфічному розрізі ДДЗ у редакції А.Б. Холодних та В.П. Стрижака (рис. 2.2) узагальнено погляди дослідників про взаємну відповідність світ, мікрофауністичних горизонтів, відбивних і продуктивних горизонтів, що слід враховувати під час вирішення питань вибору верхніх і нижніх сейсмічних аналогів для геолого-математичного моделювання. Сейсмогеологічний профіль Пирятин - Талалаївка у редакції А.Б. Холодних (рис. 2.3) дає загальне уявлення про інтенсивність тектонічних дислокацій і можливі кути падіння пластів.
Як видно з поданих графічних матеріалів, у регіональному плані, залягання пластів має високий рівень успадкованості розрізу, що дає змогу зробити висновок про об'єктивну можливість використання верхнього і нижнього сейсмічних аналогів у покладах карбону для вирішення задач прогнозу зон стратиграфічного неузгодження.
Рис. 2.2 - Зведений літолого-стратиграфічний розріз ДДР
(А.Б. Холодних, В.П. Стрижак, 2002 р.)
Рис. 2.3 - Сейсмогеологичний профиль Пирятин - Талалаївка
(А.Б. Холодних, 2002 р.)
Вирішення поставлених дослідницьких завдань потребує формування к