РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ
СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
2.1. Роль міжнародних організацій у розвитку соціального діалогу
Протягом першої половини ХХ ст. питання необхідності розвитку соціального діалогу набрали особливої актуальності. Складні соціальні наслідки розвитку ринкових відносин у цей період вимагали формування нових механізмів узгодження інтересів різних соціальних верств. Важливим кроком у цьому напрямку стало створення міжнародних організацій, які відіграють вагому роль у розвитку соціального діалогу та діяльності соціальних партнерів. До таких організацій та спеціалізованих установ відносяться ООН, МОП, ЄС, Європейський економіко-соціальний комітет, Європейська конфедерація профспілок, Спілка конфедерацій промисловців і роботодавців Європи та Європейський центр підприємств із державною участю і підприємств загальної економічної сфери.
ООН є універсальною міжнародною організацією, одним із напрямків діяльності якої є розробка та запровадження стандартів соціально-трудових відносин і механізмів взаємодії соціальних партнерів. У сфері соціально-трудових відносин ця організація опікується додержанням країнами - членами світового співтовариства важливих стандартів - захисту прав та свобод людини, зокрема тих, що відносяться до соціально-економічних.
Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році у зв'язку з необхідністю уніфікації загальновизнаних норм у правових актах, вперше узагальнила досвід попередніх демократичних досягнень людства та об'єднала основні права та свободи людини. Ці права можна поділити на три групи: перша - громадянські та політичні (ст. 1-21 Декларації); друга - економічні, соціальні та культурні (ст. 22-27); третя - колективні права та індивідуальні обов'язки людини (ст. 28-29). Загальна декларація прав людини висвітлює свободу мирних зборів і асоціацій з громадянсько-політичної точки зору (ст. 20), а також право кожної людини на створення профспілки та входження до профспілок для захисту своїх інтересів (п. 4 ст. 23) [15]. Отже, ці права є основними елементами категорії політичних прав, оскільки вони є фундаментом для всієї діяльності громадянського суспільства, особливо участі у процесі демократичного розвитку.
Докладніше це питання висвітлено у документах, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році - Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Зокрема, перший документ у п. 1 (а) ст. 8 безпосередньо передбачає зобов'язання держав забезпечити "право кожної людини створювати професійні спілки для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів і вступати до них на свій вибір за єдиної умови - дотримання правил відповідної організації", а також проголошує, що "користування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними у демократичному суспільстві задля інтересів державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших" [99]. Свобода асоціації також підтверджується у другому документі, де у п. 1 ст. 22 визнається, що кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, "включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів" [98].
Можна стверджувати, що Загальна декларація прав людини та вищевказані міжнародні пакти визначають методологічне підґрунтя розвитку соціального діалогу.
Найбільш потужною серед спеціалізованих міжнародних установ стала МОП, зусилля якої у досягненні соціального миру на її ювілейній сесії (1969 р.) були відзначені Нобелівською премією миру.
Головною метою МОП є сприяння соціально-економічному прогресу, досягнення соціальної справедливості, забезпечення гідної праці, підвищення добробуту, поліпшення умов праці людей, захист прав людини.
У преамбулі Статуту МОП говориться, "що існують умови праці, які спричиняють несправедливість, нестаток і позбавлення для великого числа людей, що породжує невдоволення та наражає на небезпеку мир і згоду в усьому світі". Далі зазначається "термінова необхідність поліпшення цих умов" [195].
Виходячи із зазначених цілей, традиційними основними завданнями МОП стали: розробка погодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій та контроль за їхнім виконанням; досягнення свободи об'єднання та права на ведення колективних переговорів; допомога державам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості, скорочення безробіття та регулювання міграцій; скасування всіх форм примусової праці; захист прав людини, недопущення дискримінації в сфері праці та занять; заборона дитячої праці; боротьба з бідністю, за поліпшення життєвого рівня працівників, розвиток соціального забезпечення; сприяння професійній підготовці та перепідготовці працюючих і безробітних; розробка та здійснення програм у сфері поліпшення умов праці і виробничого середовища, техніки безпеки та гігієни праці, охорони і відновлення навколишнього середовища; сприяння організаціям працівників і підприємців у їхній роботі разом з урядами в урегулюванні соціально-трудових відносин; розробка та здійснення заходів із захисту найбільш уразливих груп працівників (жінок, молоді, інвалідів, людей похилого віку, трудящих-мігрантів) [97, с. 18-19].
Декларація про цілі і завдання МОП, яка була прийнята у 1944 р. у м. Філадельфії (далі - Філадельфійська Декларація) та стала складовою частиною Статуту цієї організації, підтвердила основні принципи, на яких ґрунтується діяльність МОП. Зокрема, це: "праця не є товаром; свобода слова та профспілкової діяльності є необхідною умовою постійного прогресу; бідність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту". Далі в цьому документі обґрунтовано основне положення Статуту МОП про те, що міцний мир може бути встановлений тільки на основі соціальної