РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Досліди in vivo були проведені на білих лабораторних щурах, обох статей масою 180 - 310г. Тварин наркотизували шляхом внутрішньоочеревинного введення уретану (1 г/кг) чи нембуталу (40 мг/кг). Операційне втручання здійснювали після 18-годинної харчової деривації.
2.1. Реєстрація тиску в судинах щура
У дослідах реєстрували зміни системного артеріального тиску та тиску у ворітній вені. Реєстрація артеріального тиску давала змогу оцінити не лише стан системного кровообігу, а й тиск крові в печінковій артерії. Для цього відпрепаровували одну із загальних сонних артерій і в її центральний кінець вводили катетер, заповнений розчином гепарину. Ворітний тиск реєстрували за допомогою катетера, введеного у стовбур ворітної вени поблизу печінки. Слід зазначити, що цей катетер у частині дослідів використовували також і для внутрішньопортального введення досліджуваних препаратів. У інших експериментах введення препаратів у систему судин ворітної вени здійснювали через катетер, введений у гілочку однієї з брижових вен. Вільні кінці катетерів, за допомогою яких вимірювали тиск у ворітній вені та сонній артерії, під'єднували до датчиків електроманометра ЕМТ-31 ("Elema - Schonander", Швеція). Показники записували на реєстраторі H.071.6M.
Під час проведення оперативної частини досліду у тварин здійснювали трахеотомію і у разі необхідності знерухомлювали дитиліном (5 - 10 мг/кг) та переводили у режим штучної вентиляції легень.
Впродовж досліду у щурів реєстрували внутрішньоректально температуру тіла за допомогою електротермометра ТПЕМ-1 і підтримували її на рівні 38 ± 0,5о С за допомогою електрообігрівача.
2.2. Реєстрація змін кровонаповнення печінки
На сьогоднішній день є низка методів, які дозволяють реєструвати зміни кровонаповнення різних органів і тканин. Одним із найпоширинішених методів є імпедансна плетизмографія (реографія) [32, 59, 43, 11, 138]. Цей метод оснований на тому, що кров у порівнянні із іншими тканинами має найбільшу електропровідність, завдяки чому зміни опору будь-якого органу зумовлені, як правило, зміною його кровонаповнення.
У даній роботі реєстрацію змін кровонаповнення печінки (КНП) здійснювали методом імпедансної плетизмографії у модифікації В.О. Цибенка та П.І. Янчука [55]. Для цього використовували модифікований реограф РГ 4-01, сигнал від якого через посилювач УБП 2-03 та активний R-C-фільтр подавався на шлейф реєстратора H.071.6M.
Для реєстрації змін КНП застосовували електроди, що мали форму круглих платівок з латуні чи міді, анодованої сріблом, діаметром 10 мм. Два електроди накладали на протилежні поверхні долі печінки і фіксували тонкою ниткою, яка проходила крізь товщу печінки і отвори в центрі електродів. На зовнішню поверхню кожного електрода накладали поролонову прокладку та целюлоїдну платівку для забезпечення постійного і надійного контакту електродів із печінкою при змінах її об'єму (рис. 2.1).
Кількісне калібрування системи (в мм запису на мл об'єму) здійснювали in situ наприкінці досліду. Для цього перетискали всі судини печінки, вводили в орган через ворітну вену відомі об'єми фізіологічного розчину. Амплітуда запису змін електричного опору печінки була прямо пропорційна змінам об'єму крові в ній. Зміни КНП перераховували на 100 г маси органу.
Рис. 2.1. Блок-схема установки для реєстрації повільних змін кровонаповнення печінки.
Об'єм крові (), що знаходився в печінці, визначали після закінчення експерименту, використовуючи метод кількісного визначення гемоглобіну крові за допомогою фотоелектроколориметра [5]. Перетискали всі судини печінки, видаляли орган та переносили в ємність. Потім через катетер у ворітній вені перфузували печінку відомим об'ємом фізіологічного розчину.
За допомогою фотоколориметра КФК-3 визначали концентрацію гемоглобіну в крові, яка знаходилась в печінці до перфузії, і його концентрацію в перфузаті. Знаючи співвідношення між вмістом гемоглобіну в крові () і в перфузаті (V перфузату ), а також кількість перфузату ( V перфузату ), визначали об'єм крові в печінці (крові) за формулою:
(мл) [1]
Загальна схема установки для реєстрації змін кровообігу у щурів при дії гуморальних факторів зображено на рис 2.2.
Рис. 2.2. Блок - схема установки для реєстрації показників кровообігу в дослідах in vivo.
АШВЛ - апарат штучної вентиляції легень; 1,2 - електроди реографа; 3.4 - електроманометри; 5 - термодатчик.
Пунктиром позначено тіло щура.
2.3. Реєстрація скоротливої активності препаратів ізольованих вен печінки щура.
Дослідження були проведені на дорослих щурах вагою 250-350 г.
В гострому досліді у тварин після умертвіння шляхом цервікальної
дислокації відкривали черевну порожнину та видаляли ворітну (ВВ) та печінкову вени (ПВ). Ретельно відпрепаровану від сполучної тканини та периваскулярннх сплетень венувідразу розміщували в розчині Тіроде такого складу: NaCl - 8 г/л; КС1 - 110мг/л; СаС12 - 250 мг/л; MgSO4 - 200 мг/л; NaHCO3 - 1,6 г/л; КН2РО4 - 120мг/л; глюкоза - 2 г/л.
Відпрепаровану судину розміщували у плексигласовій камері з проточним підігрітим розчином Тіроде. В камері препарат закріплювали вертикально за допомогою сталевих гачків, один з яких нерухомо вмонтовано у дно камери, інший шовковою ниткою з'єднано зі стержнем механоелектричного перетворювача. Тут препарати підлягали пасивному розтягненню з силою 5-10 мН та витримувались протягом 20 - 30 хв. Розчин Тіроде, температуру якого підтримували в межах 37°С за допомогою термостату УТ-15, постійно подавали у камеру з препаратом по проточній системі. Контроль за температурою розчину здійснювали за допомогою електротермометра ТПЕМ-1, термодатчик якого було розміщено в проточній системі на вході розчину у камеру.
Реєстрували скорочення повздовжніх сегментів вен за допомогою
установки, блок-схему якої подано на рис. 2.3. У якості датчика реєстра