РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОЩАДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
2.1. Історичні та правові аспекти розвитку ощадної справи в Україні. Фінансово-правова політика держави в цьому напрямі
Попередній аналіз фінансової системи країни та авторське визначення її структури дозволили виокремити ще один фінансовий інститут у її складі - інститут заощаджень. З фінансово-правової позиції важливо, що інститут заощаджень реалізується значною мірою через спеціалізований вид професійної діяльності на ринку фінансових послуг - ощадну справу. Роль та значення заощаджень, особливо юридично оформлених заощаджень, суб'єктний склад цих відносин обумовлює потребу їх відповідного правового регулювання, а також вимагає державної стратегії щодо розвитку ощадної справи та забезпечення прав та економічних інтересів вкладників. Аналіз цього питання перебуває в площині історичних досліджень, політики та права, проблем захисту економічних прав людини, економічних та фінансових відносин тощо.
Важливо, щоб враховуючи історичний національний досвід, ментальність народу, рівень довіри населення до банківської системи, чинне законодавство та інші чинники, створити, за допомогою правових методів, систему стимулювання заощаджень населення та їх зберігання в грошово-кредитній системі.
Сьогодні чинне законодавство не містить визначення про заощадження, а також не розкриває змісту та особливостей ощадної справи як одного із видів професійної діяльності на ринку фінансових послуг. Проте історичні дослідження свідчать про великий інтерес до цього інституту з боку держави. І у світі, і в Україні ощадна справа розвивалась дуже інтенсивно, хоч цей інститут не змінювався змістовно. Його основним призначенням було залучення коштів (вкладів) від населення на умовах поверненості, платності, строковості та взаємної вигоди. Для вкладника зацікавленість полягала у збереженні суми вкладу та примноженні його реальної вартості, а для ощадної установи - акумулювання ресурсів з метою їх подальшого розміщення та одержання прибутку. При цьому держава, як публічна влада, стимулювала накопичення заощаджень в спеціалізованих установах, що було обумовлено низкою державних функцій у сфері регулювання грошового обігу, кредиту, розрахунків тощо.
В сучасний період світова громадськість продовжує працювати над розвитком інституту ощадної справи. Власне через інститут заощаджень Світова організація ощадних банків127 пропонує реалізацію принципу доступу до фінансів.
Згідно Резолюції про доступ до фінансів, ратифікованої членами Світової організації ощадних банків в жовтні 2004 року, доступ до фінансів є основною і найбільш суттєвою для населення послугою, що забезпечує соціальну та економічну інтеграцію особи в сучасне суспільство. Доступ до фінансів (фінансової системи) передбачає реальну можливість доступу населення країни до фінансів у формі збереження, заощадження та примноження (інвестування) власних коштів. [349]128 У такому розумінні доступ до фінансів дає можливість розвивати особисті та професійні проекти, з іншого боку - це обов'язковий і незамінний двигун економічного і соціального розвитку. Доступ до фінансів є передумовою економічного розвитку, сприяє подоланню бідності, зайнятості населення, зміцненню зв'язків між різними соціальними групами. Загалом це підтримує людей, дає їм можливість володіти і розпоряджатися банківським рахунком, брати кредит, страхувати своє життя, інші цінності тощо.
Історичний аналіз діяльності ощадних банків засвідчує, що принцип доступу до фінансів був визначальним у розвитку ощадної справи в країнах Європи. Так, в основу організації перших ощадних кас було покладено принцип благодійності. Першим законом про ощадні каси був англійський Біль для сприяння і підтримки діяльності ощадних банків, ухвалений 11 червня 1817 року. [263, c.6]129 Ощадні каси виникли майже одночасно в багатьох країнах Європи. У Північній Америці вони з'явилися у першій половині ХІХ ст. тобто ще до появи приватних комерційних банків. На території сучасної України ощадні каси виникли майже одночасно із західноєвропейськими. Проте історичні умови цього періоду суттєво вплинули на розвиток банківської справи та ощадної справи зокрема на теренах Західної та Східної України. Адже після скасування Гетьманщини у 1764 році Східна Україна входила до складу російської імперії. Тоді як територіальна частина України на заході стала частиною Австро-Угорської імперії.
У 1783 році Львівське губернаторство доповідало австрійському цісареві про створення в Галичині 18 ощадних кас. Метою їх діяльності було обслуговування селян і міщан. А 1843 року у Львові, на підставі спеціального цісарського привілею, було створено Галицьку Касу Ощадности, одну з найстаріших фінансових установ. Галицька Каса Ощадности створювалась за рахунок приватних внесків засновників, членів, доброчинців, проте згодом за Галицьку Касу Ощадности поручився Крайовий сейм. А коли резервний фонд установи досяг 10 % від внесеного капіталу, Крайовий сейм прийняв ухвалу про постійну підтримку Галицької Каси Ощадности. Було встановлено граничний обсяг вкладів, розміщених у Касі. В той період, ця сума не могла перевищувати 70 млн крон (35 млн злотих). Ця сума могла бути збільшена лише на підставі ухвали Крайового сейму або зі зміною Статуту Галицької Каси Ощадності. Метою діяльності каси було надання кожному можливості розмістити кошти та одержати їх при потребі із прибутком. Каса була привабливою завдяки високим відсоткам (5-10%) та гарантією їх виплати й видачі вкладів на першу вимогу. Каса надавала також клієнтам позики під заставу нерухомості, цінних паперів тощо. Цікаво, що починаючи із 60 років ХІХ ст. Галицька Каса Ощадності сприяла розвиткові міста через фінансування його установ. Так у 1880-х роках міській раді Львова було надано позику розміром 800 000 злотих, яка була скерована на будівництво шкіл та казарм для військових. [263, c.6, 10-12]130
Залучені кошти вже тоді дозволялось використовувати на придбання державних цінних паперів, облігацій залізн
- Київ+380960830922