РОЗДІЛ 2
ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПРИНЦИП СУЧАСНОГО ПРАВА
2.1. Поняття толерантності і становлення толерантних відносин у сучасному суспільстві
Толерантність - поняття порівняно нове в українському праві, але вже досить поширене в західній юриспруденції. Однією з найбільш відомих є теорія толерантності, що існує в рамках філософії лібералізму, витоки якої можна знайти ще в працях мислителів періоду Реформації і Просвітництва. Досить поширеним є твердження про те, що основи теорії толерантності були закладені Дж. Локком у праці "Послання про віротерпимість", продовженням якої стало дослідження Дж. Ст. Міля "Про свободу", а сучасну версію цієї теорії, що відповідає стану плюралістичного суспільства, дав Дж. Ролз у працях "Теорія справедливості" і "Політичний лібералізм".
Толерантність, що раніше розумілася як інструмент попередження небажаних соціальних конфліктів, стала тепер однією з фундаментальних цінностей сучасного світу [95, с. 28-29; 96 с. 84].
Толерантність - поняття не абстрактне, воно тісно взаємодіє з політичними, релігійними, моральними основами людського життя [97, с. 40]. Толерантність - це активне відношення до іншої людини, соціальної групи, етносу, пов'язане зі здатністю свідомо пригнічувати відчуття неприйняття [98, с. 271].
Сутність толерантності у вільному сповіданні кожним громадянином вільно обраних моральних, соціально-політичних світоглядних переваг, що припускають лояльне відношення до аналогічного вибору інших [99, с. 64].
У науковій літературі толерантність розглядається, перш за все, як пошана і визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання багатовимірності і різноманіття людської культури, норм поведінки, відмова від зведення цього різноманіття до одноманітності або переваги будь-якої однієї точки зору [100, с. 97]. У такій інтерпретації толерантність означає визнання прав іншого, сприйняття іншого як собі рівного, що претендує на розуміння і співчуття, готовність прийняти представників інших народів і культур такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на основі згоди й пошани. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час виносити несприятливі взаємодії [101, с. 59].
Вважається, що толерантність декларує необхідність відмови від насильницьких дій проти іншого через визнання у кожній людині рівноцінної істоти, яка має право на власні переконання [102, с. 381].
На думку О. Романчук, толерантність має природу морального ідеалу, що формується внаслідок історичного відбору правил співжиття, норм поведінки і переходить на рівень світоглядних позицій у свідомості суб'єктів взаємодії. В законах функціонування толерантності закодовано єдність раціонального, емоційного й дієвого компонентів соціальної поведінки [103, с. 90].
Толерантність часто представляється у двох видах. В одному - під толерантністю розуміють взагалі будь-яке ненасильницьке допущення існування іншого, від пошани й ухвалення до вимушеного прагматичного дозволу іншому існувати або навіть байдужого ставлення до іншого (покірне ухвалення миру, пасивна, розслаблена байдужість тощо). На жаль, при такому визначенні можливим є практично будь-яке допущення іншого у будь-якому суспільстві. Тим часом, поняття толерантності має в собі вельми сильний відтінок "терпіння", причому терпіння активного, принципового, що відрізняє її як від пасивної байдужості, так і від беззастережного прийняття й пошани [104, с. 100].
Інші визначення толерантності намагаються максимально сфокусувати це поняття, відрізнивши його від байдужості, з одного боку, і від беззастережного прийняття, з іншого. Так, людину можна назвати толерантною, якщо вона відмовляється від вживання своєї сили впливу на існування морально неприйнятного для неї відхилення. Ще більш важливим є те, що сама така відмова визнається морально вірним, тобто належним діянням [104, с. 101].
Толерантність, на думку М.Б. Хомякова, в сучасному її розумінні означає дієве припущення існування іншого навіть за наявності можливості так чи інакше вплинути на це існування [105, с. 116-118].
Толерантність розуміється як терпимість до іншого роду поглядів, вдач, звичок, вона необхідна у відношенні до особливостей різних народів, націй і релігій [106, с. 172]. Вона є ознакою впевненості в собі й усвідомлення надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції. Аналогічно толерантність визначається в Новій філософській енциклопедії: це відношення до іншої людини як до рівнодостойної особи, що виражається у свідомому придушенні відчуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує у другому інше (зовнішність, спосіб життя, переконання і т.д.) [107, с. 649]. Толерантність припускає настроєність на порозуміння і діалог з іншим, визнання й пошану його прав на відмінність.
Таке трактування толерантності одержало розвиток в сучасній політології. Так, в енциклопедичному словнику з політології політична толерантність визначається як позиція тих або інших політичних сил, яка виражає їх можливість допускати існування інакомислення у своїх рядах; у випадку, якщо ці сили перебувають при владі. Тут акцент робиться на допущення діяльності опозиції в конституційних рамках. Політична толерантність - позиція тих або інших політичних сил, які погоджуються з існуванням інших політичних точок зору навіть у своїх лавах. Якщо ж ці політичні сили перебувають при владі, політична толерантність знаходить вираження в їхній політиці, яка дозволяє діяльність максимально широкої опозиції в межах законодавства тієї чи іншої країни [108, с. 20].
У галузі міжетнічних відносин Л.М. Дробіжева розглядає толерантність не як позицію самообмеження і навмисного невтручання, згоди на взаємну терпимість, а як схвалення інших такими, якими вони є, і готовність взаємодіяти з ними [109, с. 52-53].
Аналізуючи толерантність, В.А. Лекторський розглядав чотири