РОЗДІЛ 2
МЕТАЛУРГІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ РЕГІОНУ
У 50-60-І РР. ХХ СТ.
2.1. Модернізація і зростання галузі. Економічна реформа другої половини 60-х рр. Підприємства чорної металургії Донбасу зазнали важкої шкоди у роки Великої Вітчизняної війни, галузі було завдано серйозних матеріальних збитків. Знадобилися тривалі відновлювальні роботи для того, щоб повернути чорну металургію до її довоєнного стану, реконструювати зруйновані заводи. Лише у 1950 р. в Україні вдалося досягти рівня 1940 р. з виробництва прокату, а у 1951 р. - з виплавки чавуну, сталі.
Роботи з післявоєнного відновлення галузі призвели до змін у розміщенні виробничих сил. Союзне керівництво активно форсувало будівництво металургійних агрегатів на території східних районів СРСР. Внаслідок цього у 1950 р. в Україні виплавлялося 47,8% (1940 р. - 64,7%) загальносоюзного чавуну, 30,6% (1940 р. - 48,8%) сталі [98]. Однак серйозних змін всередині самої республіки не відбулося. Як і раніше, підприємства чорної металургії знаходилися у Придніпров'ї та Донбасі, при цьому у Донбасі була сконцентрована половина усіх потужностей. Зменшення питомої ваги української металургійної продукції в структурі загальносоюзного виробництва супроводжувалося і певним зниженням ролі металургійного комплексу Донбасу в рамках цілої держави. Однак, попри це, у 50-60-х рр. і пізніше регіон залишався однією з основних металургійних баз Радянського Союзу.
Широка відновлювальна програма, яка здійснювалася у другій половині 40-х рр., сприяла певній модернізації промислового виробництва, а також дала деякий імпульс до його подальшого розвитку. Найбільш застарілі металургійні агрегати, малопотужні доменні та мартенівські печі не відбудовувалися, замість них споруджувалися нові, що характеризувалися більш високим рівнем обладнання, були краще придатними до актуальних технічних вимог. Станом на початок 1951 р. у Сталінській області були відновлені і побудовані 21 доменна, 51 мартенівська піч, 29 прокатних стани і 4 блюмінги, які за своєю потужністю перевищували 24 доменних, 59 мартенівських печей та 41 прокатний стан, що діяли в області до війни [99]. Ширше стали розповсюджуватися технологічні нововведення. Проте, на жаль, ці процеси не набули всеохоплюючого масштабу і окремі агрегати, що вимагали використання важкої ручної праці, які вже давно слід було б вивести з експлуатації, продовжували функціонувати і після закінчення відновлювальних робіт.
Офіційна ідеологія, пануюча у радянському суспільстві, декларувала необхідність випереджаючого зростання виробництва засобів виробництва як один з законів розвитку соціалістичної економіки, а тому вимагала приділяти першочергову увагу важкій промисловості. Це знайшло своє відображення у основоположних партійних документах післявоєнного періоду, які передбачали постійне зростання металургійного виробництва, розширення матеріально-технічної бази галузі. Широкомасштабне житлове та промислове будівництво, спорудження нових великих промислових підприємств та реконструкція старих, розширення залізничної мережі, швидкий розвиток різних галузей промисловості зумовлювали збільшення потреби народного господарства у металі, а, відповідно, диктували об'єктивну необхідність збільшення обсягів металургійної продукції та підвищення її якості. Директиви ХІХ з'їзду КПРС з п'ятого п'ятирічного плану (1951-1955) вимагали збільшити на 1955 р. виробництво прокату на 64%, виплавку чавуну - на 76%, сталі - на 62%, розвивати виробництво економічних видів і профілів прокату. Порівняно з четвертою п'ятирічкою мало зрости введення у дію потужностей з виробництва чавуну на 32%, сталі - на 42%, прокату - не менш, ніж у два рази [100].
У подальшому державним керівництвом встановлювалися не менш високі планові завдання. Директивами ХХ з'їзду КПРС з шостого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР (1956-1960) намічалося, що розвиток чорної металургії є одним з першорядних завдань п'ятирічки в області промисловості, визначалося, що у 1960 р. виробництво чавуну мало досягти 53 млн. т., сталі - 68,3 млн. т., прокату - 52,7 млн. т., планувалося широко впроваджувати сучасні технології - виплавку і розливку сталі під вакуумом, безперервну розливку сталі, відцентрову і напівбезперервну відливку труб. В Україні виплавка чавуну, виробництво прокату і видобуток залізної руди мали збільшитися у 1,5 рази. Знову передбачалися значні обсяги капітального будівництва у галузі [101].
"Контрольними цифрами розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 роки", затвердженими ХХІ з'їздом КПРС, передбачався прискорений розвиток залізорудної бази галузі, за сім років виплавка чавуну мала збільшитися на 47-57%, сталі - на 39-45%, виробництво прокату - на 32-39%, а дефіцитних його видів - у 2-3 рази [102].
Фантастичними, явно нездійсненними, такими, що не враховували реального стану справ, стали положення програми КПРС 1961 р., прийнятої ХХІІ з'їздом партії. Програма вимагала збільшити протягом 20 років продуктивність праці у промисловості у 4-4,5 рази, за той же період чорна металургія СРСР повинна була досягти рівня виплавки сталі у 250 млн. т. на рік [103].
Амбіційні, проте менш нереальні, задачі висувалися і у подальшому. У відповідності із директивами ХХІІІ з'їзду КПРС з восьмого п'ятирічного плану (1966-1970 рр.), у 1970 р. в Україні мало бути вироблено 42-43,5 млн. т. чавуну, 48-50 млн. т. сталі, 37-39 млн. т. прокату чорних металів, 4,7-5 млн. т. сталевих труб, визначалося значне зростання випуску продукції, виробленої за допомогою використання сучасної технології [104].
Постійні управлінські реорганізації, утворення одних структур і ліквідація інших ускладнювали виробничу діяльність підприємств. 50-60-і рр. характеризувалися перманентними змінами у системі управління. Згідно з наказами Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1954 р. та Президії Верховної Ради УРСР, було утворено Міністерство чорної металургії УРСР. Структура міністерства була досить складною, до нього входили галуз
- Київ+380960830922