РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ДМИТРА ДОНЦОВА
Проблема світоглядної еволюції Дмитра Донцова – відмова від соціалізму на
користь націоналізму – є надзвичайно важливою не лише для вивчення ідеології
“чинного націоналізму”, а й для розуміння ширшого кола питань, пов’язаних із
радикалізацією суспільної думки на початку ХХ століття. Досі не існує
загальноприйнятого бачення даної проблеми. Погляди дослідників коливаються від
твердження, що Донцов був фіктивним членом УСДРП
(А. Бедрій [1 Бедрій А. Світоглядово-ідейна біографія Дмитра Донцова до 1913 р.
] на основі спогадів В. Садовського), до пропозиції розглядати Донцова як
ідеологічного хамелеона (О. Назарук [2 Назарук О. Націоналізм Донцова й інші
мишуґізми. – Львів: Бібліотека Української народньої обнови (УНО), 1934. – С.
12.], І. Мазепа [3 Мазепа І. Вказ. праця. – Ч. 2. – С. 108.], В. Юринець [4
Юринець В. Вказ. праця. – С. 64.] та інші). Своєрідний компроміс запропонував
Лев Білас, який стверджував, що еволюція Донцова була непослідовною. “Але це
стосується тільки його політичних орієнтацій і “ідеологічної надбудови”. Зате
“підбудова” його світогляду, тобто іраціональні внутрішні рушійні сили... були
в Донцова все константними, незмінними” [5 Ісаєвич Я. Лев Білас і його
історіографічні праці. Білас Л. Криза нашого образу історії. – Львів: Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 43.]. На думку ж М.
Сосновського, Донцов був деякий час ортодоксальним марксистом. Однак, поступово
відійшов від соціалістичного руху, бо розчарувався практикою української
соціал-демократії [6 Сосновський М. Вказ. праця. – С. 119.]. Така інтерпретація
стала панівною в сучасній вітчизняній науці.
Питання ускладнюється тим, що Донцов заперечував факт власної світоглядної
еволюції, стверджуючи в 1921 році, що він пропагував націоналізм із 1907 року.
Показово, що всі, навіть найабсурдніші, погляди мають право на існування,
зважаючи на обмеженість джерельної бази й, відповідно, неспроможність науковців
встановити певні рамки для дискусії. Враховуючи все вищесказане, висувається
пропозиція поставити питання в іншій площині: розглянути теоретичну можливість
чи неможливість зміни поглядів в окресленому напрямку, яка (зміна) була б
послідовною й, певним чином, закономірною. Відповідь на це питання дозволить
спростувати чи, навпаки, підтвердити самооцінку Донцова й, відповідно, внести
корективи в бачення проблеми.
Життєвий шлях Д. Донцова досліджено методами історичної біографістики, а
природу його світоглядної еволюції – методами інтелектуальної історії.
2.1. Життєвий шлях Дмитра Донцова 1903–1939 рр.
Розгляд життєвого шляху Донцова в даному дослідженні охоплює лише ті моменти
його життя та діяльності, які, на думку автора, мали визначальний вплив на
формування ідеології “чинного націоналізму”.
Дмитро Донцов народився в м. Мелітополь (тепер Запорізька область) у 1883 році.
До виїзду на навчання в Царськосельський ліцей у 1900 р. він перебував в
етнічно мішаному й переважно російськомовному середовищі. Хоча в пізніших
записах заперечував наявність російського впливу на себе в цей період [7 Кілька
штрихів до ідейної біографії Дмитра Донцова. Упорядкувала
Г. Сварник // Україна модерна. – 1996. – № 1. – С. 155.]. Поодинокими
факторами, що сприяли становленню національної свідомості Донцова, був вплив
його діда по материнській лінії – свідомого українця (на це, зокрема, вказувала
М. Донцова [8 Сосновський М. Вказ. праця. – С. 66.]) й ознайомленість із
широким колом творів української та західної літератури. Згадуючи юність,
Донцов у листі до Євгена Маланюка від 19 вересня 1931 р. писав: “Українця з
мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як
навчився читати, цебто від 6 року життя (батько мав їх в бібліотеці)” [9 Кілька
штрихів до ідейної біографії Дмитра Донцова. – С. 153–154.].
Однак, визначальним у формуванні української ідентичності Донцова став період
навчання в Санкт-Петербурзькому університеті (1900–1907). Саме тут Донцов почав
виявляти зацікавлення історією України, зокрема, захоплювався Кониським,
Уманцем (автором монографії про Івана Мазепу) і “Київською старовиною”.
Головним літературним впливом, поруч із Тарасом Шевченком, стає Леся Українка,
поезія якої значною мірою сприяла переходу Донцова на націоналістичні рейки. У
Петербурзі він знайомиться також із “Самостійною Україною” М. Міхновського, яка
на нього “зробила незатертий вплив” [10 Донцов Д. Рік 1918, Київ. – К.:
Темпора, 2002. – С. 36.]. Крім того, Донцов отримав змогу користуватися книгами
з Галичини, що не могло не вплинути на процес його самовизначення. Не слід
відкидати й той факт, що опинившись у чужоетнічному середовищі, він відчув на
собі що таке російський шовінізм: “Кождий, хто мав нагоду обертатися в
російських студенчеських кругах початку ХХ віку, знає, яким отруйним ядом
нетерпимости заражені сі круги... Застрашаючою є ся нетерпимість особливо в
відношенню Росіян до чужих національностей... Знаним є відношення Росіян до
жидів... національна політика, нетолєрантна до найвищого степеня...” [11 Донцов
Д. Культура примітивізму (Головні підстави російської культури). – Черкаси:
Сіяч, 1918. – С. 11.
].
Дебют Донцова на політичній арені відбувся в 1903 (1904) р., коли він став
членом Петербурзької української студентської громади. На час його вступу в
громаді визріла виразна тенденція до переходу на соціалістичні позиції, тому
Донцов, поруч з О. Назарієвим, М. Шеметом, М. Стасюком, очолив національну
фракцію, що стояла в опозиції до вищезазначеного процесу. Майже одночасно
(1905) він став членом петербурзької групи УСДРП, куди влився весь студе
- Київ+380960830922